Чорний крук не спить, він сидить і чекає на гілці -
на зрубах цієї берези застряг чужий німб.
Чорний крук мовчить, осінь грає йому на жалівці -
кожна пісня нагадує вбивчого пострілу грім:
як сидів отут, чорна тінь від кривавої ночі -
і жадібно їв чиєсь тіло на голій землі,
як обжерся смут - страху людського воложисті очі,
і напився кагору, що стік і завис на чолі,
як згадав себе. (Чи його? Хто блукав по завулках?
Хто йшов манівцями до хати і мріяв про сніг?)
І лице рябе, мов в осінніх малих візерунках.
Хто побачив безчинство й додому звернути не зміг?
Осінь грає град і читає останні бемолі,
поки крук злітає й танцює свій дикий танок.
Осінь йде на спад, вже біліє на видноколі -
чорний крук сивіє на кожен роз'ятрений крок.
Дуже гарно 
