|
На екрані висвітилось нове повідомлення від невідомого адресата. Було зрозуміло, що хтось помилився номером. Оленка відклала телефон і занурилася в книгу та повідомлення продовжували надходити. Вони адресувалися дівчині Христині, від якої настирливий хлопець чекав відповіді. Згодом Олені довелося відповісти йому, що він помилився і ще в декількох повідомленнях переконувати, що ні - це не Христина. Нарешті хлопцеві дійшло і Олена зітхнула з полегшенням. Та пройшло декілька годин і дівчина отримала СМС, в якому було одне речення: "То ж поговори зі мною, Олено!". І вона чомусь не проігнорувала це прохання. Їй було самотньо. Книгу вона закінчила, але герої не відпускали її, тож почати нову вона поки не могла. Оленка відповіла що не проти і втратила відлік часу. Вона і не думала що спілкуватися таким чином можливо, бо телефони ще тільки з'являлися. Їм було дуже легко. Вони розуміли один одного з півслова. Його харизма, глибина, мудрість і освіченість захопила її в полон. З ним трапилося те саме. Згодом повідомлень стало мало. Егор почав телефонувати їй. Він замовляв переговори, адже жив в сусідній країні. Була неймовірна романтика коли Оленка чула, що на проводі її чекає він. І оператор завжди запитувала чи можна запросити до телефону дівчинку-метелика.
Жінка поглянула на себе в дзеркало і не можна було сказати, що лишилася невдоволеною. Вже не молода, але довге русяве волосся і великі зелені очі як і 20 років тому, прикрашають її. В погляді - мудрість, поміркованість, досвід і таємниця, про яку не знає ніхто. Цього дня вона чекала довго. Не жалкує про те, що цього не сталося раніше адже їхнє небо безліч разів рятувало її від рутини, розчарувань, проблем і болю. В таких ситуаціях вона думками завжди відлітала до нього.
Так минуло півроку і вони стали один одному друзями і порадниками. Егор и Оленка знали, що відстань між ними величезна і не тішили себе ілюзіями про те, що колись можуть бути разом, адже вони друзі. А це більше ніж можна мріяти. Вони кликали один одного в гості та обоє знали, що це навряд чи станеться. Були студентами і в кожного було своє життя, свої плани на майбутнє. Оленка завжди просила Егора подивитися на небо. Лише воно було у них спільним. Роки летіли. У Єгора були відносини з черговою дівчиною. І вони майже не спілкувалися. Він говорив що коли поговорить з Оленкою, то йому перестає подобатися його дівчина. Коли відносини набридали чи закінчувалася або були труднощі, то він завжди повертався до неї. Егор знав що його Олена знайде потрібні слова. І кожен з них часом малював в уяві їхню зустріч.
Оленка одягла зелену сукню яку похвалила її друзі підфарбувала губи і зателефонувала колишньому чоловіку, щоб поцікавитися чи у дітей все в порядку. Їх подружнє життя не склалося не тому, що хтось був поганим, а тому, що в них чоловіком ніколи не було такого взаєморозуміння. Він не знав куди відлітає Оленка у своїх думках. Вона була з ним і одночасно так далеко. Але знав що він ніколи не зможе дати їй того, що вона отримує дивлячись ночами в зоряне небо. З часом він зустрів іншу жінку і пішов від Олени. Та для їхніх дітей він був чудовим батьком і Оленка завжди була йому вдячна за це.
Навіщо чекати, коли поряд був такий рідний Роман, який не відходив ні на крок. Потім було весілля, діти. Егор називав її "одруженою цукеркою" та жартував, що одружені жінки найкращі коханки. Міняв дівчат, як рукавички. Всі вони були не надовго. А ті, що затрималися не викликали в нього такого хвилювання, як телефонні розмови з Оленкою. Він вже знав, і дарма, що не признався собі в цьому - ні хороша робота, ні будинки, які він собі купував, ні подорожі - не роблять його щасливим лиш тому, що вона не поряд. Ненавидів себе за те, що багато років тому не наполягав на зустрічі та не поїхав до неї. Та час втрачено. Оленка щаслива мама і дружина. Якось він думав як зробити пропозицію своїй дівчині. Підбирав пісню про кохання, під яку хотів би освідчитися. Та кого він дурив - всі пісні він присвятив би Оленці. А якби присвятив своїй дівчині, то кожне слово являлося б брехнею. Егор взяв квиток на літак. Знав що це безумство, що йому буде тяжко грати роль просто друга, який проїздом був у її місті. Бути поряд з нею, вдаючи байдужість, хотіти торкатися, обіймати і не мати можливості це зробити. Але це здавалося йому не таким жахливим ніж не побачити її перед своїм весіллям взагалі.
Десь пів року вони не спілкувалися і для Оленки було шоком коли Єгор зателефонував і сказав, що через чотири дні буде в її місті у справах. І ось вона спускалися сходами і не знала як тримати себе в руках, адже Егор збирався одружуватися, а можливо вже одружився. Як стриматися, щоб не впасти до нього в обійми і не горнутися до нього. Він стояв перед її будинком неймовірно красивий. Хлопець, який став чоловіком на її очах. В його погляді було все - почуття, надія, пристрасть, радість і сум. Оленка хотіла втекти та ноги відмовлялися зрушити з місця.
Ось вона - єдина зірочка в небі його життя. Надзвичайна, яскрава, ніжна, розумна, найчарівніша... найважливіша жінка, з якою він матиме лише цей день. Він підійшов до Оленки, обійняв її і запитав: "На скільки тебе сьогодні відпустив Роман?". Вона змогла лиш промовити, що не запитує більше дозволу у Романа, так як вони розлучилися ще восени. Сльози покотилися градом в обох. Єгор знав - від цього моменту у них буде спільним не лише небо, а й все життя.
ID:
930568
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.11.2021 12:33:08
© дата внесення змiн: 11.11.2021 15:05:14
автор: Kлер Клер
Вкажіть причину вашої скарги
|
