Слова - Любов Ігнатова
----------------
Він прийшов із війни, а війна та живе ще у ньому,
В його думці і снах, в похоронках, що линуть братам...
Зі сльозами в очах він вклонився батьківському дому,
Та душа десь воює... душа іще досі десь там...
Він вже дуже давно не боїться фізичного болю,
Бо є рани страшніші, ніж ті, що рубцями взялись.
І він зна, як ніхто, що й один бува воїн у полі,
І він зна, як ніхто, що не буде життя «як колись»...
Він прийшов із війни на дві тисячі років старіший,
На дві тисячі років мудріший за всіх мудреців.
І він зна, як ніхто, що життя — то є скарб найцінніший.
Він стрічав на шляху і Людей, і безрідних людців.
Йому сняться і досі окопів розтерзані груди
І врятоване дивом сіреньке мале кошеня...
Він прийшов із війни — із театру страшного абсурду,
Де за кожну виставу занадто висока ціна.