Долі навзаєм
« Заросли доріжки зелен-травами...»
Завтра
Паде роса на молоді отави,
а у гаю зозуля закує
і стрепенеться серденько моє –
немає у минуле переправи.
А ти ще є, і я ще ніби є,
і десь цвітуть мої волошки, мальви...
і дивиться із відти світ ласкавий
із усмішкою на досьє моє.
Іще існую і тому скучаю,
хоча і знаю, що не допливу
до того краю, де і наяву
уже немає хати біля гаю
і нас обох... та іноді літаю
у пам'яті, бо я іще й живу.
Невиказані жалі
« Ти пішла з усмішкою лукавою...»
Колись
Ми розминулись, як були зелені
у цій перипетії житія,
а нині не отьмарять теревені
ані твоє, ані моє ім’я.
Обоє обережні та учені,
отак би і жили – і ти, і я
у цій взаємодії потаємній,
де я нічий і ти ще нічия.
Та нинішньому застує минуле,
аби і ти ніколи не забула
і я оті ілюзії досьє...
Усе, що є, не заважає мати
нові надії... хоч і не багато
є того, що заснути не дає.
