|
Думки після того як нам показали Бучу, про полк Азов та Катю❤
Останній тиждень дуже тяжко прийти до тями.
Кожен українець зрозумів, що є речі, які наше єство... відмовляється приймати.
Нелюдську жорстокість, людоїдство якесь, ненависть і убогість душі військових рф.
Думаєш як так, звідки, чому, за що, яка причина?...
У відповідь тиша.
Потім я дивлюсь на цього чоловіка, в мене звучить його голос в голові, його думки, надії, погляди на війну, ставлення до життя, до своїх обов'язків як військового... і згадую, що по версії російських пропагандистів та отої безмозглої пустоголової маси, якою являється більшість російського народу, то - "головне втілення нацизму та фашизму" в Україні.
Так вони називають кожного українця, що не згоден махати їхнім нікчемним прапорцем та бути рабом.
Важливо знати хто ти, хто твої предки.
Якщо не знаєш - запитай, якщо є в кого.
У бабусь, дідусів.
Хай розкажуть тобі, ким були твої пращури.
А як вже запізно, то відчуй це. Прислухайся хто ти і знай завжди.
Тому що через людей, які не знали, хто вони - в нашій країні зараз війна.
Вони запросили цю нечисть до нас врятувати їх.
Мабуть від української мови, української культури та хорошого життя.
Тому чорту не треба ні днр, ні лнр, бо за ці 8 років там можна вже було провести 100 референдумів і навіть приєднати їх до росії, якби це йому було цікаво.
Та деякі люди до цих пір не зрозуміли, що вони для путіна - непотріб, всього лише ворота в нашу країну.
Йому треба вся Україна.
В любому вигляді.
У вигляді території, не у вигляді нас.
Точніше вона йому не треба, він хоче зруйнувати нашу країну і знищити нас.
Бо тяжко винести, що 140 000000 (здуріти можна від такої кількості людей) можна задурити голови і випити мозок через трубочку, а в сусідній країні всі знають хто ти ще з 2014 року.
Більш того на всіх парканах можна це прочитати.
"Бендерівець" і "націоналіст" - це компліменти нам.
Так вони називають не таких як самі - вільних і нескорених, патріотів України.
Пам'ятаю історію, яку мені розказала моя учениця Катя, яка приїхала з Криму, коли він чомусь став російським в один день.
От згадайте наші шкільні уроки трудового навчання або праці чи уроки наших дітей.
Всі ми знаємо що діти на них клеять сухі листочки з дерев, ліплять звірей, вишивають серветки, роблять дощечки для мам...
А от коли Крим став російським, то кримським дітям одразу на уроках сказали робити ракету з прапором росії, щоб продемонструвати велич сія країни над всякими там хохлами, піндосами ( так там звуть американців) та загниваючим Заходом
При тому, що вчора Крим ще був Україною.
Катя подумала "чому я маю чіпляти до ціє ракети російський прапор, якщо моя країна - Україна.
І прикрасила свою ракету прапором України.
Її однокласниці на перерві відтягли її до туалету, штовхали і називали "бандеркою".
Коли Катя розповідала мені про це, то вона відмітила, що її однокласниці навряд чи знали хто такий Бандера.
Я обожнюю цю дівчинку, яка після цього з мамою переїхала в Че і стала моєю ученицею.
Розумна, чесна, щира, вихована.
Я бережу всі роботи Каті, всі її теми з коміксами, які вона готувала.
Російськомовна.
Яка просто знає ХТО вона є.
Ось чому ніякий Крим і лднр ніхто не збирався повертати силою, бо, на жаль, там поки дуже багато хворих голів, які наступного дня вже ліпитимуть російські прапорці на свої ракети.
Я тоді думала - чому ракети?
Навіщо дітям ракети?
І от тепер ми бачимо.
І навіщо.
І для чого.
Щоб ставитись зверхньо до нас, вважати нас "малоросами", "недоруськими", не дати нам жити добре, щоб на нашому фоні бути "вєлікой росєєй".
Та як тільки російська армія вийшла з Бучі, Ірпіня, Гостомеля, Ворзеля, Бородянки... все пішло прахом.
Весь світ побачив і що таке "руський мір" і що з людини за 8 років можна зробити нелюда, просто за допомогою телевізора, нелюда, який не здатен мислити, аналізувати... Ось чому ті навички, яким ми навчаємо дітей у новій українській школі є дуже важливими.
Щоб наші діти могли завжди розібратись, проаналізувати, знайти інформацію, застосувати вірно...
Ми плачемо над кожним загиблим солдатом.
Я знаю це, бо бачу свою маму, сестру і знайомих, які не живуть з 24 лютого.
А ми ще в відносній безпеці і не відчули на собі сповна тих жахів війни, як сотні тисяч наших українців.
Шкода кожного військового, кожну людину, а діток - неможливо словами висловити як сильно.
Про Дениса Прокопенка...
Читаю, що в Маріуполі застосували хімічну зброю.
Я не знаю всіх людей, як і кожен з нас.
Та всі про кого ми дізнаємося, то вже наші рідні.
Ми молимося за кожного хто загинув, за кожного, хто потребує нашої молитви, бо знаходиться або в окупації, або поранений...
Та Денис та "Азов" в Маріуполі - це втілення стійкості, духу, сили нашого народу для мене.
Кожному українському військовому - уклін, бо без них в нас не буде майбутнього.
Кожному причетному і небайдужому - хвала і шана.
Дуже хочеться, щоб вижив кожен військовий, який зараз на передовій, в окопах.
Щоб більше ота наволоч не забирала життя наших прекрасних хлопців з світлими очима.
Щоб мами, дружини і діти не хоронили своїх синів, чоловіків і батьків.
Але зараз душа найбільше болить за хлопців, що захищають Маріуполь.
Бо це вже символ.
Їх 8 років поливає брудом російська пропаганда.
Не просто так.
Бо то сила, міць і Україна.
Вся армія росії не варта життя навіть одного такого бійця як на цьому фото.
Бо їх армія не про душу, не про добро, не про честь, не про совість і правду і не про силу.
Вона про ненависть, руйнації, заздрість, брехню, вбивства і знущання.
Дорогі наші хлопці, тільки живіть!
На ілюстрації зображений Денис Прокопенко, командир полку Азов, виконала його дружина Катерина, тут любов, хочу, щоб вони швидше були разом.
ID:
950310
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.06.2022 08:39:51
© дата внесення змiн: 12.06.2022 08:41:24
автор: Kлер Клер
Вкажіть причину вашої скарги
|
