Проміння сонячне вдягає листя в шати,
Холодний вітер дме - цілує сонний сад;
У хмурім присмерку бажає вирушати
Ніким не спійманий, та милий листопад;
Ідуть непрощені в осінні зикурати,
Духовна млость звільня уярмлений каскад,
І там, де чулися зітхання Полікрата,
Луна під закликом святий тиранопад.
Небесний грім дзвенить, апостоли падіння,
Ви нині в полум'ї з тиранами морів,
Й листва борні спадає в сяяні осіннім,
Укривши в сутінках жертовність прапорів.
Й останній воїн волелюбної безодні
Стоїть у просторі, де мчаться вічнозгодні.
