В пишнотах сад займається і він
Впивається палахкотінням млості
Весни, як той що цідить келих слів
І п’є жагу, як шелестіння брості.
Коли квітник занурений у сни
Мов присмерк, що зрива зів’яле листя,
Він тішиться співзвуччям голосних
Солодкомовністю, що суть одна – барвистість.
Він нудиться у передгроззі мук,
У серпентін вдягаючи чуттєвість
Заломлені зап’ястя, трепет рук;
Смакує осінь і дахи червлені
І добирає слів зі словника
Що в друк ідуть з каретки язика.
26.09.2022
