Чорна вовна нічна довкола мене,
Буду її прясти. Що ж іще робити?
Гілочка інжиру мені за веретЕно,
Бо бабусине встигла загубити.
Нумо, пальчики, згадуйте науку,
Як треба сукати якнайтоншу нить.
Так, спочатку, все вам буде мука,
А за хвильку вас вже не спинить.
Буду прясти з вечора до ранку,
На веретІнце темряву збирати,
Щоб опівдні на сонячному ґанку
Найчорніше зло у клубки мотати.
Я із тої пряжі на станку старому
Ткатиму ночами магічне полотно.
І вплету до нього гуркоти від грому,
Сполохи заграв, що горять давно.
Ще вплету скорботу і страждання,
Біль душевний, також тілесний біль,
Страх, зневіру та марні сподівання.
Саван зачарований - ось моя ціль.
Це тобі дарунок, заздрісний сусіде,
Бо казала Доля: "Вичерпав свій час!"
Вона пообіцяла: кара доконче зійде
За усе, що скоїв ти супротив нас.
Лише закінчу ткати чорний саван,
Тебе накрию: тлінному - хай смерть.
А з тобою зникне і вигадана слава,
Ба навіть, і згадка зотліє ущент.
