***
Нагострюйте мечі, мої думки!
Нагострюйте ножі, мої печалі!
Злітають чорні круки з-під руки
і розбивають стогону скрижалі.
На друзки розлітається пітьма.
О, недруги, невже бо не чекали?
Хоч спокою на серці ще нема,
та вже скриплять по-іншому вокзали.
Хіба ж я винна вам хоча би цент?
Хіба ж переходила проти ночі,
де хтось безвольний змішує цемент,
аби убрати в силу потопочі?
І хоч війна розбурхує сльоту,
та ще шукає хтось у тому користь!
Клеймує час дволиких на ходу,
аби відтак їх взяти до покори.
Колись впадуть ці ветхі рубежі,
котрі тримають вичахлих за руки...
Нагострюйте, слова, свої ножі!
Нагострюйте дзьоби́, нестримні круки!
4.07.24 р.
