Я у чарі́вному човні
Поезії пливу щомить,
Яка палким вогнем в мені
Бурхливо, буйно пломенить.
У дивовижнії світи
Мене той човен відправля,
Яким лиш, як би не крути,
Могла б позаздрити Земля.
Немає горя в тих світах
Уже впродовж тисячоліть.
У світі цім таке лиш в снах
Ми часом можемо уздріть.
Та в тих світах – не дивина,
Що в щасті всі живуть ясні́м,
Що лихо кожного мина,
Минає кожну хату, дім.
Не чути плачу там повік.
Із уст лунає там у всіх,
Мов гарна музика, вже вік
Лиш радісний і щирий сміх.
Злодійств нема у тих світах,
Бо люди всі в добрі живуть.
Згорів у їхніх душах жах.
Всі кожному добро несуть.
Не ллються й не лили́сь в віках,
Повік ні сльози, ані кров,
Адже у почуттях, думках
У всіх панує лиш любов.
О, як би палко я бажав
Блукать в світах тих наяву,
А ліпш, аби одним з них став
Той світ, в якому я живу!
Євген Ковальчук, 14. 11. 2019
