сьогодні вранці завтрашнього дня,
приїду я до тебе попити чаю,
на тій кухні, що давно уже нема.
в тому домі, що навесні зруйнували.
я принесу торбинку улюблених цукерок,
і захвачу тортик для твоїх дітей,
хоча їх більше тут вже немає,
та я їх сміх в руїнах чую й досі ще.
і ми посидимо з тобою на руїнах,
поріжем руки уламками зі стін.
поплачем трохи, десь зо дві години,
промовляючи в думках: «це був мій дім»
а потім підемо пообіцявши відпустити,
все що лишилося, це телефоні фото,
де фон будинку і ми були щасливі.
де все життя ще не посічене війною.