Туман молочний огорнув гілля,
Поринув зимний степ у сиву тишу,
І раптом розірвалася земля,
Злилися нори у гарячу нішу
Гармати гул і божевільний крик,
Сахається лише остання зграя
Птахів глухих, побачивши язик,
Снаряду, що із неї вилітає
І знову все завмерло водночас,
Заснув мій друг з відкритими очима
І зупинився на хвилину час,
З'явилася колиска за плечима
Не впав і не зламався через біль,
Не загубив себе ти через втрати,
Крізь море сліз солоних, наче сіль,
Назавжди залишився ти солдатом
