Він підросте і рано зрозуміє,
Що він один, та що навколо не кіно...
Будинок цей дитячий - його всесвіт...
І що на нього не чекатиме ніхто...
У світ цей непотрібним він з'явився -
Не від кохання, не від пристрасті... О, ні...
Його зачав хтось з десяти ублюдків,
Що ґвалтували його маму навесні...
Вона сама - дитина, ледь її 15...
А жаху натерпілася за всіх...
По колу, наче ту цигарку, пропускали...
Та в голові тепер назавжди брудни́й сміх...
Багато пережи́ла, бідолашна,
Той біль...огиду...сором...лютий страх...
Як врятувалась? Як вона трималась?
Ніхто не скаже...Сльози, кров і жах...
Не легко до життя вона верталась...
Щоночі в ліжку здавлене виття...
Але, нажаль, у ній вже зародилось -
Небажане і прокляте життя...
Він підросте, і зробить перші кроки,
Але не в руки мами...Просто в пустоту...
Вона його ніколи не візьме на руки,
І не віддасть йому любов і теплоту.
А клятий батько десь згниє у полі,
Собою нашу землю удобрить,
Життя прожив він в п'яному угарі,
Тупий кацап... Хотів "асвабадіть"...
