ніби рівняння з двома невідомими нами
нічка яку не долучиш до серця ніколи
нічка яку сповідаєш німими вустами
плинність якої ламає розставлені коми
хто візерунки малює ножем на асфальті
ті що не змиються жодним дощем навіженим
сонячні зайчики сповнені милої фальші
ґрати із пальців прохромлюють легко як вени
наша розгубленість схожа на вимерлий острів
збились в легенях немов бомбосховищах фрази
виростуть крила трояндам черлені та гострі
висічуть пісню з повітря із першого разу
02.08.20