Я б закурила, якби в голові не паморочилося.
Щоб зваблювати тебе як героїня якогось еротичного триллеру, що тримає сигарету між пальцями і втягує дим, не зводячи з тебе погляду, а потім, ледве відкривши рота, випускає його на волю і він ширитися кімнатою, аж поки ти не почнеш кашляти.
Хтось, кого немає з нами поряд подумав би, що від диму, але я знаю, що ні...
Ти просто не тямиш навіщо я взяла ту цигарку.
А я хочу, щоб ти знав мене різною.
Балериною номер три, але для тебе завжди першою, яка лишає по собі бергамотово-кардамоновий шлейф з сердечними нотками жасміну, персика та троянди.
Хочу, щоб ти тонув в ледь чутному ароматі сандалового дерева. І був вражений поставою та білосніжністю пачки, яка маленькою хмаринкою погойдується при ходьбі.
Твоєю нірваною, що дарує насолоду і ти стаєш суцільною шкірою і ніздрями.
В червоному піджаку на голе тіло і босоніжках з золотим каблучком та кришталиком на ланцюжку.
В хустинці і твоїй заношеній блакитній сорочці, коли ми садимо розсаду помідорів з бруднющими руками на городі.
Коли мию підлогу на колінах.
Плачу, бо так.
Бо хочу.
Через книгу чи фільм.
Або тому, що ми помремо.
Або тому, що народилися.
Тому, що дитина росте.
Тому, що ми забуваємо те, що не хочемо забути і пам'ятаємо те, що хочемо.
Тому, що все минає.
Тому, що дощ.
Тому, що весна.
Тому, що не весна.
Тому, що війна...
Я хочу, щоб знав мене різною
Холодною, теплою, грішною
М'якою і пряно-мускатною,
І ще полунично-м'ятною.