на схилі крутого берега
над прірвою самого себе
де камінець з-під ноги радо зривається
вниз в обійми води
де дихають зябра тріщинок на корі
де навіть смерть призахідного сонця
м’яка і тепла на дотик ластиться
і небо небавом проллє в ріку
сузір’я Риб — іскристе мов
електричний стілець для темряви —
людський силует стоїть
як іграшковий солдатик
один серед поля загублений
руку до чола дашком приклавши
наче виглядає на обрії
човен з довгими білими вітрилами
мов ромашковими пелюстками
з жовтавих країв сонця обірваними
бозна-коли
бозна ким
бозна для кого
17.10.21