згадай як ми простували
до високого собору поезії
де навіть павутинки під банями
врочистіші за срібні ланцюжки
згадай як ми синхронно сміялися
аж механічний пес часу
привітно вихляв хвостом
як випростовувалася прим’ята гордість трави
ховаючи наші свіжі сліди
як гладили проти шерсті стрімкі потічки
як знічев’я розчухували
темні вежі мурашників
як випитували дорогу в каменя
лоскочачи його підвітряний бік
і спокушалися при дорозі
навіть зморщеними і кислими
як товклися у скло простору
задихане ранковими туманами
тримаючись протягу
який би виніс за межі
втім
не виносився навіть погляд
щоразу вкорочуваний обрієм
мов циркулярною пилкою
втім
урешті позалишали
чотирьом сторонам світу
по одній зі стертих підошов
зіп’явши собі хитку капличку
без жодного цвяху пунктуації
01-02.05.20.