шліфований водою камінь
лежить над висохлим ложем ріки
мов недовтілений витвір митця
над пірамідкою долонь
ореолом світиться ніжність
і слова спонтанних молитов
неприлизані наче краї сонця
що кошлатиться нитками променів
напередодні холодів
волохатіє мох на скелях
поглинає різкі відлуння
мов килим на стінах зали
ромашкові пелюстки
опадають проти годинникової стрілки
ніби мирно оскаржуючи
педантичний плин часу
тихо дме
не завербований вереснем вітер
в якому ще накладаються
наші роз’єднані голоси
затишно навіть збіглій сльозі
що замість підпису падає
на правий нижній кут полотна
03.04.21
