в листопаді
точаться асфальти дощовою шрапнеллю
повітря вогке хоч викручуй мов білизну
не висихають навіть тижневі сльози
на кожному з рукавів
в листопаді
ми лишаємо відсирілі сірники поглядів
за власними спинами
де жовто-багряні дерева врослі у дощ
вже ніякі не смолоскипи а радше
закляклі в холодному акваріумі простору
тропічні рибки
з добряче облупленою лускою
в листопаді
ми розхристаними грудьми провокуємо вітер
і прощаємося так ніби топимо
великі червоні серця в акваріумах грудей
поки точаться асфальти шрапнеллю дощів
так само винних і невинних водночас
мов підсліпуватих прокльованців
із зозулиних яєць осені
