Коляска їде по бруківці,
́Ле́тить черга прямо в тебе,
Контроль втрачаючи поволі,
Від шоку падаєш униз.
Уже лежиш на полі бою,
Але кричиш від болю,
Бо кулі розривають тіло,
Та сльози ллються вже рікою.
Сам біль не слабшає із часом,
Аж ось стає нестерпним.
Поворухнутися не маєш сили,
В калюжі крові думаєш про рідних.
Закривши очі, падають повіки.
Твоя душа на іншому вже світі.
Раптово задзвеніло в вухах —
Будильник тріскає від муки.
Мій погляд натрапляє на годинник,
Дивлюсь — наразі вранішня година.
А за вікном — буденна вже ракета,
Летить і падає зі свистом,
Що вибух чути всюди, де є
Місцепроживання українця.
