літо скінчилось. і темрява дмухає в спину
хижо крадеться цим рідним, осяяним містом
між ліхтарів і мурашників померкам тісно —
гулом пірнають у розум. сливе, що зупинить
добре знайомі конвульсії страху і гніву,
в ніч поміж свистів і схлипів — так криє тривожність.
збій еволюції… виправить важко, та можна
зайві рефлекси, судоми — таблетками знімуть
кожен вночі дізнавався нестачу плацебо,
чудо-пігулки, що скинула б враз всі симптоми,
кликала в гості Морфея і нищила спомин,
як руйнувались життя, мов кастетом між ребер.
тільки такого не станеться, це наша ноша:
люто клянути паскуд. забувати — не гоже.
***
знову світанок, імла розсувається блиском,
небо палає не сонцем, а слідом від смерті
десь буде прірва, будинок знайомих роздертий
сльози з багрянцем покотяться, наче намисто
це примітивно, та відлік — від ранку до ночі
з літа — до вʼялого листя і згадок про осінь
з теплого пляжу — одразу на лід, немов босим
з щастя моментів — до ліку всіх злочинів-збочень.
збились з рахунку, чи вересень? — ні, все ще лютий…
день не згадаєм який, бо перевертень-місяць
ніц не лишає нам зачіпок, тихого місця,
кутає в морок і плутає мозок всім людям.
скоро відключення… шлях до минулого року.
важко зібратись до купи, бо криють флешбеки
треба триматися, хоч попри скрегіт і клекіт.
сили ще є — тож донатимо, гріємо спокій.
Емоційно, щиро, дуже гарно звіршовано!. Дякую! Заходьте почастіше!
Anastasiiith відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вдячна за відгук)) якщо чесно, мене на цьому сайті тільки Ви і читаєте)) втратила я «своїх людей». тому в більшості публікуюсь у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі)
