Що сталося? Не можу я чому?
Вже цілий рік не вмію, чи не знаю
вірші складати як, та німоту,
таку тяжку, в моїх губах лиш маю.
Ви скажете - ось вже і є строфа,
чотири в ній рядка, вона готова.
Я не про те. Вже у мені стара
ця звичка - ставити до слова слово.
Порядок цей вирішує рука.
Я не про те. Колись чуттям збагнула?
Не відбувалося – від, до рядка –
було щось інше. Щойно? - Ні, забула.
Так, інше, те, хіба зазнало страх,
коли словами голосно бриніло,
саме, мов сміх, сміялось на вустах
і плакало, мов плач, коли хотіло?
OSAlx 2о22-о6
Геннадий Брижатюк. Художник Азербайджана
*
Что сделалось? Зачем я не могу,
уж целый год не знаю, не умею
слагать стихи и только немоту
тяжёлую в моих губах имею?
Вы скажете – но вот уже строфа,
четыре строчки в ней, она готова.
Я не о том. Во мне уже стара
привычка ставить слово после слова.
Порядок этот ведает рука.
Я не о том. Как это прежде было?
Когда происходило – не строка –
другое что-то. Только что? - забыла.
Да, то, другое, разве знало страх,
когда шалило голосом так смело,
само, как смех, смеялось на устах
и плакало, как плач, если хотело?
