Кохати на відстані…Знати, що ти,
В безпечному місці, щаслива й здорова,
Приходити зрідка в твої мирні сни,
Мовчати смиренно…І йти з них, без слова.
Кохати, коли поміж нами мости,
Важкі і залізні, як вежі в Нью-Йорку…
Так хочеться просто сказати прости,
Поглянувши в очі…Та, що з цього толку?
Тримати минуле в капкані років,
Кохати, коли із туманів завіса,
Настільки міцна, як троянські щити,
Мов панцир нагрудний сурового Зевса.
Кохати…І знати, що ти не моя…
Не я відкриватиму пляшку під вечір,
Коли запалає у небі зоря
І час прийде, пледом, укрити вже плечі.
Кохати на відстані довгих гудків,
Та знати, у відповідь буде лиш тиша,
Хай падає знову в рядки з грішних слів,
Мій біль, моя пам’ять і тліюча пристрасть…
У відстані є позитивний момент,
Вона відшліфує на вірність кохання,
Можливо наступить осінній той день,
Коли я відкрию тобі двері зрання.
Чи може під вечір, ти прийдеш з дощем,
У змочених туфлях із листям опалим,
Що в них учепились, немов в душу щем,
І разом з тобою, сюди приблукали.
