вітер зализує язиками протягів
своє намозолене тіло
в повітрі застрягає розгубленість
мов чобіт в березневому чорноземі
метляються
обірвані лінії електропередач
ніби намагаючись запустити
величезне невидиме серце
а ти вболіваєш щоб їм вдалося
поки твій вчорашній погляд вертається
із задзеркалля віконного скла
і не впізнає
тебе сьогоднішню
сонце потрапляє в кімнату
крізь візерункову фіранку
висвітлює частину площі шпалер
половину твого лиця
якоюсь рваною геометрією
трапецій прямокутників ламаних ліній —
все змішалося не роз’єднати
в світлі і тіні одночасно танцюй
поки чиясь долоня не зважиться зупинити
поки хтось не вимовить вголос
що сонце на поверхні сльози
бліде мов китайська підробка
жодних оцінок жодних передбачень
щодо подальшого ходу весняних дій
лиш сарафанне радіо повідомляє:
на окремих гілках вже проклюнулись
маленькі драконята бруньок
18.03.22