| Сторінки (9/803): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 | » |
Музика й виконання Анатолія Куценка
Між трав мелодія лилась
легким солодким ніжним трунком.
Вона тоді мені збулась
жаданим першим поцілунком...
Тьмяніють барви у житах.
Буває солоно і гірко.
А та мелодія зліта
то тихо, то занадто дзвінко.
І досі душу дошкуля
далека паморока літа.
Вже й осінь спомини кружля,
вкриває паморозь палітру.
Стискає рама. Та дивлюсь
на пошрамовану картину.
Роки, мов пелюстки, тулю,
у тепле літо плину-лину.
І досі солодко щемить
ота мелодія чарівна –
нетлінна веселкова мить,
довічна пісня солов’їна.
Тьмяніють барви у житах.
Буває солоно і гірко.
А та мелодія зліта
то тихо, то занадто дзвінко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2013
Музика Сергія Голоскевича
Ясен-місяць повний
променить Любов’ю,
та сумні акорди сіє далина.
Ой матусю-ненько,
як болить серденько!
Десь гуляє милий, а я тут одна.
Приспів:
Серденько, плач,
свою зорю пробач.
О, як болить
оця прощальна мить!
Душа щемить.
І ти, гітаро, плач!
Струна бринить,
мов каже – треба жить!
Невже ж я вірила даремно?
Невже ж була сліпа?
Кохання є взаємне!
Чому ж тепер нема?
Ой матусю-мамо,
як же щастя мало!
Долю не обманиш, на душі – журба.
Грай, ридай, гітаро!
З милим ми – не пара…
Вірила в кохання, а тепер – сама.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
Музика Сергія Голоскевича
Щемна настала пора –
в школу пішла дітвора.
Стала найближчою враз
вчителька перша для нас.
Щедро плекаючи квіт,
очі розкрила на світ.
Важко ростили-годили батьки,
швидко летіли роки.
Швидко летіли роки.
Приспів:
Ген, куди б не вели нас дороги,
не стелилися в світ рушники,
та на отчий поріг знов і знову
линуть вдячні його боржники.
Повертають до рідної школи,
мов птахи до гнізда, крізь роки.
Не забудуть ніде і ніколи,
не замінять довіку ніким.
Не замінять довіку ніким.
Досі ми, майже щодня,
роздобували знання.
Будні і свята були.
Як же ми буйно цвіли!
Знали, настане для нас
надто хвилюючий час –
вечір останній святково-сумний,
вечір шкільний випускний.
Вечір шкільний випускний.
Приспів.
Кличе до класу дзвінок.
Знову і знов на урок.
Щоб дітлахи залюбки
в світ протоптали стежки.
Хай не вмовкає віки:
«Здрастуйте, випускники!»
Хай кружеляє-окрилює нас
найнезабутніший вальс!
Найнезабутніший вальс!
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2013
Музика Сергія Голоскевича (Анатольевич)
Як же стрімко збігає час –
і течуть в океан струмки!
Рідна школа збирає нас
вже посріблених, не струнких.
Звідусіль позліталися,
стогне пам’ять – дев’ятий вал!
Наче знову екзамени –
незабутніх емоцій шквал!
Так багато згадалося:
перший клас і прощальний бал!
За азами граматики
як же скучили ми таки!
Білий світ – непростий такий,
ми ж і досі – романтики!
До лиця – сивина вже нам.
Ой веселий колись був клас!
Повен келих налий вина,
запроси вчителів на вальс.
Рідна школо, щоб ти гула,
пам’ятай молодими нас!
Не сумуй, однокласнику,
посміхнися й сльозу жени.
В школі будуть ще празники,
але вже не для нас вони.
Поклонись вчителям, згадай,
як були ми слухняними.
Срібним птахом отут злітай
над роками рум’яними!
Пам’ятає хай рідний край
завжди нас полум’яними!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
* * *
Знову наснились вірші –
слів надтонка вуаль...
Строф тих не буде більше.
Жаль.
Скільки було їх – гарних!
Ніжні які вони!
Мабуть, таки не марно
сни.
Жар із душі добуду.
Людоньки, як пече!
Будить.
Звичайно, будуть
ще!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
* * *
А були ж і Хортиці, і Крути...
Скільки люду в тюрмах полягло!
Не даремно, браття, то було.
Залишились не лише манкурти.
Українці, славу поверніть
і собі, й прийдешнім поколінням.
Щоб завжди міцнішало коріння
дерева, що квітне повесні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403645
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013
По різні боки барикад
брати стоять.
Неначе й справді вороги...
А тихо як!..
Слова - мечі.
Полігон-парад...
І на брата - брат...
І кожне слово,
немов осколок,
дзвенить на сполох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013
* * *
Мене доля і досі випробує.
Ой коли ж ця негода мине?
Заблукало в неволі перо моє.
Тільки хто зрозуміє мене?
За минулим не надто жалкуючи,
у прийдешності щиро молю,
щоби вічності не пророкуючи,
прийняла тиху пісню мою.
Щоби слово по-доброму справдилось.
А якщо й догорю у бою,
все одно й на тім світі порадуюсь
за Вкраїну квітучу мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013
* * *
Я не можу добродушно
посміхатися усім.
Бо задушливо й сутужно.
Посміхатись осоружно,
коли нелюдам вельможним
все дозволено, все можна.
Не змирюся й у ві сні.
Біль тамую, зло гамую.
За добро - добром плачу.
А за зло – не вистачає.
Чи прощаю? Чи втрачаю?..
Слугувати завше буду.
Та не юдам – добрим людям –
орачу і сівачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013
* * *
А я так вірив, мріяв, сподівавсь,
веселку виглядав на виднокрузі.
Вона розтала, мов зрадливі друзі,
а я ще довго-довго дивувавсь...
Спіткнусь чи розіб’юсь на віражі,
та шляху, як і ноші, не зречуся.
Гіркої істини таки навчуся:
красиві, та зрадливі міражі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2013
* * *
Говоримо: усе, як сон, мине.
Та буде світ, і будуть світлі дати.
Купує хтось, щоб вигідно продати.
Хтось продає своє.
А хтось – мене...
Не продаюсь.
Покаюсь і прощу.
За милістю не стану жалкувати.
Прихильності не буду купувати.
До щирості лукавство не пущу.
Ще буде все.
І грішне, і святе.
Самообман, кохання – дивне, справжнє.
Безцінна дружба й суєта продажня.
Все бачить Бог.
Гряде ціна за те.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2013
* * *
Час ідилій минув.
Бачать очі...
Чи до меж заповітних дійду?
Відцвіли паперові віночки.
Розповзається табірний дух...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2013
* * *
Бомжі безпомічні “говіють”,
коти й собаки дичавіють.
Пани жирують неупинно
та прикидаються святими.
Біда тому, хто совість має,
бо він від неї знемагає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2013
* * *
Стежки інтриг, немовби НЛО.
Згадали рай, якого не було.
Вітчизну любим начебто одну,
а корабель сіда на мілину.
Згадалося, як дід вставляв, бувало:
“Розумних скрізь, хоч відбавляй,
та мудрих мало”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402528
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2013
* * *
Товариш Вій
все рвався в бій.
Крізь дим ілюзій вперто дерся...
Спинився на передовій.
Де друзі?
Зрозуміть зумій,
а чи туди вогонь ведеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2013
* * *
Краще впаду в задуму,
ніж гарцювать на балу.
Краще на волі задубну -
не попаду в кабалу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2013
* * *
О, як подвижники горять!
Та часто їх не помічаєм.
Відтяті пальці не болять...
Та як же їх не вистачає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2013
* * *
Не марнословлю.
Хоч кричи, хоч вий...
Хтось гучно локшину комусь чіпля на вуха.
Та мудрий люд гучних промов не слуха.
Кричить частіше той, хто не правий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2013
* * *
Аплодуєш...
Власні мруть думки.
Над тобою виросли “дубки”...
Щоб і в тебе не всилився біс,
припинити оплески не бійсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2013
* * *
Ой говорили гільзи-свічі…
З портретів – хлопці…
Очі в очі.
Гірчущий спомин.
Сльози. Відчай.
Палахкотіли душі вічні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013
* * *
Скриньку стару фарбували.
І здивувалися – лист!
Ще не забулось: колись
повною скринька бувала.
Пам’ять – болючий дурман…
Сумно впліталася вістка
про незабутній Афган,
про нерушимий Союз,
про непорушні кордони,
праведну магію дому,
про берегиню свою.
«…Веснами плаче берізка.
Знаю, зітхає протез.
Баян – проти болю протест.
Хай не змовка українська!»
1993
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013
1. ВДОВА
Ступила крок,
обперлась на ціпок –
стелила сум на стежку споришеву.
Ішла, мов прислухалась до гілок,
неначе заблукала в сорок першім…
А день сміявся сонячним дощем,
кропив на чорну хустку променисто.
В дворі дзвенів веселий щебет –
щем.
– Бабусю! Он веселка,
подивися!
Якби ж то радістю біді допомогти.
Кивнула. Загойдалась.
Заридала…
У хаті – усмішки
з німої самоти,
на покуті
у чорних рамах.
2. ПОРТРЕТИ
Дві пам’яті зріднились на стіні –
син старший батька.
Та воно й не дивно.
Як чоловік лишився на війні,
взяла вдова сирітку з дитбудинку.
Він, як і батько, офіцером був.
Дослужував…
Загинув від душманів.
А внук – сержантом…
Хай щастить йому
додому повернутись із Афгану.
Портрет його в барвистім рушнику –
на полотні полум’яніють маки.
– Невістонько,
як гірко на віку.
– Повернеться.
Ви не сумуйте, мамо.
3. ЖУРАВЛИНА ПІСНЯ
Ступити крок
на зведений курок…
Сьогодні «шураві»,
мов журавлі,
торкаються крилом
німих зірок,
лишають у траві
незгасний біль.
А матерів серця
летять без віз
до голубих небес,
щоб син воскрес,
щоб внучок народивсь,
щасливим зріс.
– Повернеться! – кричать,
коли й мовчать.
З війни, з полону,
з пекла, з небуття
додому на Вкраїну
син прилине.
Владикам Бог суддя…
Що каяття?!.
Незгасним болем
пісня журавлина…
1989
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013
"Не бійтеся, коли про вас говорять.
Лякайтеся, коли про вас мовчать".
Наталя Баклай
Спочатку було Слово…
Що сказати?
Це знає достеменно тільки Бог.
Мені давно розтолкувала мати,
що слово те святе було – Любов.
Духовності і творчості основа –
безмежна віра, світло й доброта.
З прадавнини поет – художник слова,
людина вільна, щедра і проста.
Любов буває перша і остання.
А ще є справжня, мов Господь, одна.
Хто не любив, той не зазнав кохання
і чашу щастя не спивав до дна.
Слова мої і помисли – до неба:
як на землі набридла всім гризня!
Любові й вольності людині треба,
не бути щоб затурканим ягням.
Окрилений, гартований у слові –
чимало лютих зим переборов.
Бо вірші – то промінчики любові,
що гріють і женуть по жилах кров.
Хтось за коханням болісно жалкує, –
воно ж таки бувало саме ним.
А ніжне слово душі хай лікує
і небайдужих полонить інтим.
Не заздрість окриляє, а свідомість,
що здатний ти на чисті почуття.
Поет я, може, ще маловідомий,
але любив до самозабуття.
І без лукавства написав про себе,
ще більше – в почуттях які ми є.
Ми ж любимо, буває, всеньку землю,
а щастя серцем не розпізнаєм.
Цю невмирущу красоту й наругу
я малював, як відчував митець.
Розкрив я душу читачеві-другу
у сповіді закоханих сердець.
Примхлива доля: і не хочеш – мусиш
до неї примірятися чимраз.
Скажіть, ну як поетові без Музи?
А як же Музі без щасливих нас?
Зуміє той кохатися у слові,
хто вміє закохатися в житті.
Поети – то художники любові,
тому і не зникають в забутті.
В душі і в серці, в радості і в горі –
любові скрізь вкарбована печать.
Не бійтеся, коли про вас говорять.
Лякайтеся, коли про вас мовчать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2013
Музика Віктора Оха
О, як же квітнуло й гуло
кохання перше!
Робили б менше помилок,
й жилося б легше.
Хоч не судилось на рушник
нам разом стати,
та в серці голосно бриниш
лише одна ти.
Стьобає доля раз-у-раз,
про тебе мрію.
І знов несе мене Пегас
у ностальгію.
Зорять нетлінні пелюстки
крізь довгі роки.
І ми засвоїли таки
життя уроки.
Твій образ сонячно щемить
на денці серця.
Приємним спомином гримить
пора студентська.
Яке ж солодке і п’янке
терпке кохання!
Стрічаю радісно тебе,
о зоре рання!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2013
Живеш для всіх.
А ти й для себе поживи.
Говориш: «Пізно. Повернулося б якби.
Авжеж, минулося, затихло, відгуло.
Всього бувало, мало щастячка було.
Тепер – неначе обмілілая ріка,
мов у лещатах-берегах, – боюсь гріха».
В твоїх очах – негасний біль, бездонний сум.
Та я побачив у тобі таку красу!
Таку незвідану зачаєну глибінь…
А ти не бійся, – струменись!
Повір собі.
А ти покинь усі печалі і жалі,
та й не пручайся, ми ж не діточки малі.
І не шукай ні в чому нашої вини,
та й повноводою до моря дремени.
Собою будь, своїм бажанням підкорись.
І буде те, про що й не мріяла колись.
Пізнай себе – перегортай живий альбом.
Відчуй Любов. Вона – свята.
Повір обом.
Пручатись годі вже, от-от життя мине.
Віддай себе до забуття й візьми мене.
За течією почуття попливемо, –
чаклунку-ніч без каяття проживемо.
А потім буде в унісон сердець биття
і зачароване оновлене життя.
Чому засмучена? Говориш – відцвіла.
Краще б замучена й щаслива ти була.
Тож усміхнися і від щастя пореви.
Шануй себе. Іще й для себе поживи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2013
Хоронили любов – бачив Бог…
Впала в серце сльоза чоловіча.
Подивився коханій у вічі
й присудив до розлуки обох.
Серця дзвін…
Ще рука у руці,
та промовлено слово останнє.
Чи й любов так безслідно розтане,
як у тебе сльоза на щоці?
Бите скло в скам’янілих очах.
Не спасала любов. Боронила
свою зраду – любов хоронила.
Поминальна палає свіча…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013
* * *
Втечем в розлуку –
попросила раптом.
Яка то мука –
почуттям вмирати!
Авжеж, несила
із любов’ю грати.
Без тебе, мила,
кожен крок – за грати.
Холодне небо
і якесь казенне.
Мені без тебе,
як тобі без мене.
І теплий голос,
і гаряча ласка.
Чужа для когось,
а для мене – казка.
Свята гріховність.
Ой, любов-зараза!
Невиліковність
відсвяткуєм разом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2013
Жити в сутінках забуття,
не шукати і не чекати?
Чи на струнах усіх страждати
під мелодію каяття?
Не збагну, як тепер змогти
доспівати завітну пісню.
А нову починати пізно,
бо на серці – старий мотив.
Не вмовкає довкруж луна…
У лещатах тримаю душу.
Маюсь, каюсь.
Мовчати мушу.
Обірвалась строфа,
мов струна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396763
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2013
Чарівний усміх, очі осяйні.
Привітний погляд гріє душу.
Мрію.
Любуюся-милуюся.
Дурію:
якби ж вона всміхалася мені.
О, як би ми голубились рядком!
І називав би я її зорею.
Якби ж лишень вона була моєю!
Якби ж я досі був молодиком.
По-різному прослалися стежки,
не стрілися удвох на рушничкові.
Підморгують зірки, хоч місяць повний.
Ми ж розминулись в часі на віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013
Весільний марш музика грав,
моє серденько зігрівав.
А молодята в мить таку
приймали хліб на рушнику.
І посвітлів щасливий дім,
і навіть дід помолодів.
Підкручував завзято вус,
на гопака мерщій роззувсь.
Його відзначив тамада
й поцілувала молода!
А коли тещу любий зять
у коло вивів танцювать,
і цілувалися свати –
свайбани рвали животи!
Хрещеним, Господи, прости
кумівсько-пристрасні тости.!
Почесним злодіям хвала,
що боса молода була.
За це боярин зі стільцем
був нагороджений яйцем.
Коли ділили коровай –
хрещений батько керував.
За подарунки іменні
дістались шишки і мені.
Гуляв, немов козак Еней!
На другий день я був конем...
Нажартувались досхочу.
Ще й досі те весілля чуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013
* * *
Пам’ятаю я тебе дівчам:
як же гарно вигравали очі!
Як же щастя спрагле серце хоче!
Хай же сяє трепетна свіча.
Як же ти буяла, не моя!
В різні боки полетіли стріли…
Літ минуло ген. І от ми стрілись
пити меду дикого роя.
Про життя розмова повелась,
суджене ніяк не оминути.
Трапиться що далі – не збагнути.
О жадана, ти мені збулась!
Думку обривали почуття,
серденько не можна одурити.
Ой, не все словами говорити…
Тож злітаймо ще – до забуття!
Довго-довго доля нас вела,
зігрівала й часто обпікала.
Відчуваю, ти мене чекала.
Віддала себе. Мене взяла.
А ти будь моєю назавжди!
Ми страшенно скучили обоє.
Врешті, ми зустрілися з любов’ю.
Не прощаюсь. Сподівайся й жди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013
Жив спокійно порядний мужик,
та пліткарці попав на язик.
Отепер він пияк, хуліган,
ледацюга, хамло, дон-жуан,
злодій, нехрист, хабарник, профан,
маніяк, спекулянт, наркоман...
Причаївся! Відлюдько, мурло...
Люди думають: щось та було.
Знає все, ні про що не пита
знаменита пліткарка "свята".
Знемагає нещасний куток
від її недолугих пліток.
Це від неї, напевно, навік
на край світу забіг чоловік.
Сподіваються люди яси, –
може, в неї відсохне язик.
І далася ж хвороба така!
Їй завжди не хвата... мужика.
Всім потрібні природні ази,
шкодить всякому – довгий язик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013
Буйногривим палким юнаком,
з гордим видом полтавського соцького,
під гітару, рядок за рядком
я своє видавав під Висоцького.
Цілий гурт на кутку шаленів.
Не багаті тоді були сценами.
Аби слухати модні пісні,
Ромодан начинявся антенами.
Першосхемив на ГУ-50, –
хуліганив по радіостанції.
Пеленгатор ловив нас усяк:
штрафували, читали нотації...
Ми ефірили вдень і вночі.
Що завгодно "лабали" по-плотському.
Навсехвильно ревли приймачі.
Та найбільше крутили – Висоцького.
І тепер у столітті новім,
коли мучусь чи трішки під мухою,
без гітари (немов овдовів)
я говію – Висоцького слухаю.
Найновіші пісні зазвучать,
одуховнені правдою й совістю,
та ніколи не згасне свіча
всенародного барда – Висоцького.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2013
Досі в споминах урочих
променяться палко очі.
Обертається планета.
Зимно.
Зірко рання, де ти?
Виглядати, мабуть, марно.
Осінь канула за хмари.
Помутніли два озерця –
осяйні дзеркала серця.
Зажурився місяченько –
мила зірка далеченько.
Один одного шукали
довго-довго.
Й заблукали.
В далечінь летіли роки.
Спалах! – стрілись ненароком.
Ніжно, жадібно, несміло
наболіле гомоніли.
Потаємне стало явним.
Вперше й начебто востаннє
переповнились озера…
Повернулися на землю.
Скрізь стерня – скосили жито.
Не судилось разом жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013
* * *
Ти казала: "Гляди, не влюбись".
Нахвалялася пальчиком грізно.
Та було вже, було надто пізно:
я в очах твоїх враз утопивсь!
Приманила душею мене,
і вже тулиться серце до серця.
Ні на кого на світі не сердься:
Видно, доленька нас не мине.
Полони мене й не відпусти.
Кулачком посварися грайливо.
О, яка ж ти красива й щаслива!
Миті жодної не пропусти.
Я з криниці любові напивсь.
В надвечір'ї горить зірка рання.
Ой, не в'яне останнє кохання!
Ти ж казала: "Гляди, не влюбись!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013
* * *
Знесилений, дрімаю на світанні.
Задумливий, відпломенів, зачах.
Минаються деньки мої останні.
На денці серця запеклась печаль.
Шепочуть пелюстки неодцвітанні,
то скрикують, то заново мовчать…
І сивий сум, і щемний жар в очах…
Слова нетлінні птахами злітають.
І я до світу радісно вітаюсь,
неначе жити заново почав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2013
Тут лавочки давно нема.
Господарює вже зима.
А на горішині старій
прикутий ящик.
На хвіртці – зірка жерстяна.
Хто тут живе – не кожен зна.
А ще – висіли ліхтарі.
Забули й нащо.
Колюча темінь. Ні листів...
А до дітей не долетіть.
Стоїть під хатою ослін,
присісти просить.
Світанок розбудив усіх.
Ворота навстіж.
Чистять сніг...
І двір осиротів, осліп.
Труну виносять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2013
З минулого дзвінок
застав мене зненацька,
мов постріл, пролунав
в упор із далини!
Пригасла вже давно
любов моя юнацька,
й воскресла враз вона –
явилась без вини.
Дзвінок на серця зов –
і знову стався спалах!
Через літа й літа
зустрілися удвох.
Немов предивний сон,
хоч ні на мить не спали.
І ти мені – свята.
Єдиний свідок – Бог.
І розгорявсь вогонь,
коли бродили парком!
Нічого не забув,
іще п’янить вино.
Так любо нам було –
і на морозі жарко.
Жаль, що то справді був
з минулого дзвінок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2013
Теплі спомини – струм руки…
Диво-Всесвіт!
Бажань вітрила!
Поміж нами – роки-роки…
Двері зойкнули – ти відкрила.
Через стільки студених літ!..
Стрілись мрійники.
Очі в очі.
В горах горя розтанув лід,
полились почуття урочі.
О, яким чарівним вином
можуть бути уста медові!
Де ще в книзі, в якім кіно
отака є любові повінь?!.
Біло-біло.
Зима-зима.
Та надія завжди зоріє.
За заметами – ти сама.
Теплі спомини душу гріють…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2013
На порозі - зима.
Завіва-завива завірюха.
Довго-довго не спиться.
Рано-рано, а сну вже нема.
Як же я натомився...
Але клопоту завжди по вуха.
Мов недавно родився.
Та невже ж на порозі зима?
На порозі - зима.
А на серці так тепло та щемно.
Поспішати годиться.
Спочивати – вже й хвильки нема.
Коли літо ще сниться,
грає гривою вітер хрещений,
як же можна змириться
з тим, що вже на порозі зима?
На порозі - зима:
на вікні чарівні візерунки.
Закінчились забави,
у минуле дороги нема...
Годі правити балом –
вже пора роздавати дарунки.
Вже весна незабаром?
Чи таки владарює зима?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2013
Щастя – коли немає нещастя.
Народна мудрість
У різдвяний довгожданий вечір
(вже на покуті поставили кутю)
завітав у новомоднім френчі
наш сусід на прізвисько «Утюг».
– Драстуйтє.
Ну, как ви здєсь живьотє?
Шо там обещаєт мер? О, єс!
Налівай, хазяюшка, кампоту –
малость пріполощім «Мерседес»...
У голоднім повоєннім році
(не вдалося стерти забуттю)
по вечірній мерзлій поволоці
я носив хрещеному кутю.
Він стрічав щасливий біля печі,
що світила жерлом у вікно.
Був святим для нього той святвечір,
бо дітей у нього не було.
Всі померли в лютім тридцять третім...
Він живим лишився, бо «сидів»...
І не раз дивився в очі смерті
за десяток житніх колосків.
Ще б сидів у тій «казенній хаті» –
виручили кляті вороги:
під Берліном вже у сорок п’ятім
він лишився правої ноги.
– Добрий вечір! Як живете, татку?
Він сміявся у вечірній млі.
– Не меди, та краще, ніж у танку!.. –
на новій пострибував гилі. *
– Ловка, правда ж, ловка? І легенька.
От би ще жовтенький обідець.
А на низ би гуму, щоб товстеньку.
А сюди – фабричний ремінець...
Важко і мовчати, і кричати...
Танк і дядько. «Мерседес». «Утюг»...
Пироги й узвар давала мати
для годиться.
Та сусід забув...
Ще й тепер гойдається на чатах
сивий сонях – виклик забуттю...
Будемо онуків зустрічати.
Разом куштуватимем кутю.
___________
* - гила – саморобний протез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2013
Музика Віктора Оха
Слова сумні на самоті –
похмуре марне віршування…
Минулись роки золоті,
та не згасає зірка рання.
Магічно в сяєві очей
жадана пісня воскресає.
З безодні зоряних ночей
свіча в моєму серці сяє
й так ніжно-гаряче пече.
Благали очі – зоставайсь!
Безперестану хлипав ранок.
Цей запізнілий білий вальс…
Давно вже сад одцвів, кохана.
Зотліли квіти ледь не всі.
Не виривай слова із мене.
Іще пелюстка у росі.
Хоча зів’янули ромени,
та ще пелюстка у росі.
Гублю слова, але молю:
не скаламуть очей озерця.
О, як же я тебе люблю!
Впусти мене у всесвіт серця.
Вже стільки зим переборов!
Минаються лихі години.
Слід пам’ятати знов і знов:
в основі кожної людини
завжди покладена Любов.
Минуле сутністю не є.
Тепер свого не втрачу шансу.
Твоя присутність додає
в мою ментальність ренесансу.
Ти не чекай мене, не жди.
Вже видно все, як на долоні.
Не помилися знов, гляди.
Не вдержиш істину в полоні.
Прийди й зостанься назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013
Музика Віктора Оха
Як пелюстково в диво-танці
слалась віхола –
гув сумно одуд у саду,
й стогнала іволга.
Кохання квітло
і рум’янцем наливалося.
Здійнявся вітер,
а ми так і не побралися.
Як ми любилися –
було у пісні два крила.
Та не судилося
з одного пити джерела.
Губили листя явори.
Смачними яблука були.
Любов була.
Прудкі волошки
між колоссям загубилися,
а наше сонце
в сиву осінь закотилося.
Крилаті виводки
збираються до вирію,
а я все вірю –
теплу зустріч нашу вимрію.
Бо ми – любилися
і разом ще могли б іти.
Хоч не судилося, –
не умовкає наш мотив.
Хоча й затьмарили роки
оті нетлінні пелюстки –
солодкий дим.
Зима холодна
завиває заметілями,
а ми і досі
зігріваємось надіями.
За білий килим
сонце й місяць не сховаються.
І світ не милий,
коли мрії не збуваються.
А ми ж любилися.
Невже тепер – лише слова?
Авжеж, судилося:
вітрисько яблука зривав.
Та й досі наш мотив гучить.
Серця – повік не розлучить.
Любов – жива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393989
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013
Музика Віктора Оха
З праслов’янської синь-давнини
благодатно по милості Божій
чарівні степові дикуни
ген житами мандрують волошки.
У серпневій палкій жароті
промениться причаєно радість.
Прохолода їх на видноті –
золотому колоссю розрада.
Приспів:
Манить за небокрай,
в серці пече і тане.
Рідний вкраїнський рай –
це волошкове танго.
І милішої досі нема,
дивна пісня звучить волошкова.
Жайвір в небо її підніма,
і знайома вона, й загадкова.
Буде дощ, потім знов – сонцеграй.
Хліб хвилюється, росами вмитий.
Волошковий розмаю, стривай.
Родить жито і хочеться жити!
Приспів.
Неповторна земна благодать.
Ясен місяць заснути не хоче,
бо у повені житній зорять
волошкові усміхнені очі.
Ой, ти доле моя, постривай.
Дай ще трішки лишитись молодшим.
Не покину повік рідний край,
хоч житами мандрують волошки.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2013
Музика Віктора Оха
Над річкою схилилася верба,
де ми облюбували човен мрії.
Давно тут поселилася журба.
Ім’я твоє в душі моїй зоріє.
Грайливо срібна річечка тече.
Стрічалися отут, неначе вчора,
та як же нині серденько пече!
Прикутий до верби старої човен.
І я приходжу досі ще сюди,
де ми натхненно мріяли з тобою.
Втекло до моря безміру води.
а серце прагне повені любові.
І ти ріку надії пригадай.
У Господа спитаємо поради.
У юність незабутню повертай
і стрінемось на березі розради.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2013
Музика Віктора Оха
В рідне місто на крилоньках лину.
Електричка його не мине.
Дві красуні – високі ялини
на пероні стрічають мене.
Провідниця – весела мадонна
вихваляє чарівні Лубни.
Хвилі сміху гойдають вагони.
Тут казкові живуть чаклуни.
Тут привітні усміхнені лиця
й мальовничі пейзажі села.
Тут моя веселкова столиця
й синьоока княгиня Сула!
Тут Хрещатика, звісно, немає,
не спиняється досі «Хюндай»,
та шалене кохання тримає!
В «НЛО» ти мене виглядай!
Ой ти доле-недоленько мила,
полум’яне серденько не край.
Скільки б жаба мене не давила, –
все одно – тільки тут мені рай.
На Посуллі от-от – щедра повінь.
Очищай, оживляй крізь роки.
Хай живуть у теплі і любові
хлібосольні мої земляки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013
Велосипедом їду в Біївці.
А предки добиралися волами.
На Новаки звертаю за Лубнами.
І – навпростець: знайомі луки ці.
Я краєвидом кожним дорожу.
Як п’янко пахне теплий літній ранок!
Як неповторно тут природа вбрана!
Зустрічним радо «Здрастуйте!» кажу.
А онде кінний віз поторохтів.
І батіжком вицвьохкує хлопчина,
хазяйновитий жвавий молодчина.
– А що ви, дядьку, взнати тут хотів?!
– Я їду ген туди, до Василя,
який живе посеред нас поетом…
– Та це вам ще зосталося далеко.
Яка ж привітна рідна ця земля!
Як гарно й швидко їдеться мені!
Велосипедом, – це ж таки не пішки.
До квітів польових спиняюсь трішки.
Вони в квартирі будуть пломеніть.
Барвистих вражень трепетний букет
вкладаю в душу.
І хмурні, й веселі
Тарандинцівські, Єнківські оселі
густенько туляться.
Побачив би поет Хитці поудайські –
живеньких кілька хат.
Хрести в зажурі та старі дерева.
Гуляє вітер … Реви то, чи регіт?
В яру глибокім – спогадів кагат…
Ширяє думка птахом до небес.
Який пейзаж! Мені це місце сниться.
Цей луг, де Коцюбинського криниця…
Як же сьогодні тут Василь воскрес!
Отут проходила «Етновесна», –
на заповіднім ярмарковім лузі.
Тут симоненківські збирались друзі.
Тут – України пам’ятка рясна.
У серці – скрипка!
Скрипи яворів…
Перегортаю спогади печальні.
Сідло поскрипує, кручу педалі.
Де–інде бачу припнутих корів.
Не так давно тут паслась череда.
І не одна. І усміхались лиця.
Тепер, мов показилися в столиці.
В державі – безкінечна чехарда.
Тепер держальникам не до селян.
Ген – за кордон, де братія весела!
А тут – собі будують царські села.
І стогне недопродана земля.
Панує скрізь зневіра і клопот.
На покуттях – байдужість возсідає.
Вже відповіді точної не знаю, –
бандити правлять світом чи Господь?
Не все докрали. Ледь не щез народ.
Овець немає, мов ягнята – люди.
Допоки ж нами правитимуть юди?!
А ось – лелека міряє город…
Гніздяться ще – поближче до людей,
клекочуть, кружеляючи довкола,
птахи священні.
Та закрита школа.
Невже ніхто у перший клас не йде?
Та ще гніздо міцний тримає стовп.
На варті тут – погруддя Василеве.
Іще малечі щебет.
Леле-леле…
Автобус возить, та було б кого.
Сільрада тут, скромненький магазин.
З ціпочками стоять привітні люди.
– І що ж воно на світі далі буде?
– Не куриш? Жаль.
Вже ні в кого й просить.
А вільно дихати відвикли груди.
– А ще газетку можна?
Так повсюди
болючі світлі спомини возив…
Була тут в клубі обласна весна –
остання, незабутня, поетична.
Згадала те й бабуся симпатична.
Якби ж Василь ровесницю впізнав!
А він і досі ходить молодим
цим дивним раєм і цим пеклом диким.
Поміж людьми, де гиготять індики.
Так хоче ще хоча б ковток води!
На гору йду, де спочиває дід.
Скрипучі жорна згадую колишні.
Розкішні вишні навперейми вийшли
як і колись – рум’яні й молоді…
І сонечко, й хмаринка, й вітерець.
По листю бубонить дрібненький дощик.
Сюди приходжу на спокуту й прощу,
щоб знову йти супроти зла на герць.
В зажурі рідна хата Василя.
Під саму стріху виструнчились мальви.
Ні витязя, ні матінки немає.
Калина грона приязно схиля.
Фортеця духу…
Тихо йду сюди.
Торкаю тин, ворота, хвіртку – вліво.
А серденько тріпоче, вже й зомліло.
О, хато біла, вівтарем світи!
Немов за руку – ручку до дверей…
Ступаю в сіни, у святу домівку.
З порогу сіном вислана долівка.
І груди терпнуть, тіло дрож бере.
Портрети обіймають рушники.
Тулюся до старесенької печі.
Пресвітлий смуток падає на плечі.
В світлиці цій стрічаються віки.
Погруддя біле – погляд сам на сам.
Хвилинам тим довічно вже належу.
Тут книжечка моя лежить найперша.
Вже й вицвіла. Все бачать небеса.
Матусю Ганну навіщав не раз
в квартирі смутку в сонячних Черкасах.
Вже з Василем – довічний спокій разом.
Близенько Канів і пророк Тарас.
Як часто плаче стріха в Біївцях!
Струмує в серце, плине в океани
цілюще Слово симоненкіани…
Земляче, ти – Людина, не вівця.
Ніколи не молись богам чужим.
Служи добру, іди у світ з любов’ю.
Не покидай ніколи поля бою.
Щоб говорили: «Правильний мужик!»
Нащадки Симоненка Василя
навідуються в села рідше й рідше.
Чи буде пустка раєм для приїжджих,
коли в селі не стане вже й селян?
У заростях – руїни та хрести.
О, Господи, невже й на душах пута?
О, як же забарилася спокута!
Спаси село, цей грішний люд прости.
О, Матір Божа, на вівтар зійди,
де хата біла болісно зітхає.
І небо понад Удаєм тримає.
І дивиться здивовано в світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393161
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013
Двадцятий вік спинився біля тину.
Священна хата – криком самоти.
Отут на світ прийшла проста людина,
Щоб землю рідну словом освітить.
Свята світлиця вбрана рушниками.
І образи, й на покуті – свіча.
В барвистих квітах – вічна мати Ганна,
І світлий сум в згорьованих очах.
В задумі Удай. Правда – гори рушить.
І знову, й знову – повінь і жнива.
Байдужих будять і лікують душу
Нетлінні, мудрі, праведні слова.
Ідуть-ідуть в шанобі добрі люди
В фортецю духу на семи вітрах.
Тут лицар слова завжди жити буде.
Отут – його духовності вівтар.
В сад молодий-ясний Василь вернувся.
Ласкає стріху сонячна блакить.
Завітно мріє біївська матуся…
Найліпша втіха на роки-віки.
В широкий світ сягла стежина сина.
А яблуньки – мов юнії літа.
Тут білолиця мила Батьківщина.
Над тихим плесом лебеді летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393160
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013
Де для світу сина народила мати,
Мов підбита птаха, похилилась хата.
Та не тільки хату варто рятувати,
Треба всім нам, люди, душі лікувати.
Зранені дороги, в ріднокраї – смута.
Без війни – тривоги, мов на душах – пута.
Ой Васильку-сину, як шумлять тополі!
Стогне Україна в чорнім людоморі.
Голі чорноземи. А в панів – хороми.
Де ми заблукали? Чом зійшли з дороги?
Чом народ невинний в хлібосольнім краї,
Насьорбавшись волі, рясно вимирає?
У зневірі вдови. Безпритульні діти...
Сповідь на руїні. Де ж цю правду діти?
Чи ж таку Вкраїну нам судилось мати?
Де ж, синочки, де ви? Годі руйнувати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2013
В заметілі гарячої пам’яті
гомоніли дядьки і тітки.
Білі хата – поранений пам’ятник…
В цім дворі гостювали віки.
Правду кажучи, й двору немає вже.
Тільки погріб – старезний чернець.
Понад Удаєм в срібному мареві
у задумі стоїть очерет.
Знов Різдво. Звідусіль делегації.
Хата тихо добром променить.
Восьме січня – день витязя нації,
поминання у день іменин.
Теплі спогади гріють на холоді,
хоч між нами в завіях – роки.
В пошрамованій хаті на покуті –
материнські святі рушники.
До світлиці заходячи, дядечко
шапку зняв, хрест поклав, поклонивсь.
А на вулиці літня доярочка
зізнавалась: «Василь мені снивсь.
Його імені є в мене премія –
за роботу в колгоспі диплом.
Ще труджусь. Не така вже і древня я.
Як там Сомик? Приплинув би знов».
– Не сумуйте, дівчата, побачимось.
Розставалися без нарікань.
А у неба просив я пробачення.
Це ж отут – рідний берег чекань.
Бабусі на ціпки поспиралися,
там, де витязь ходив молодим,
де зима нареченою вбралася
й замітає приїжджих сліди.
Січень, 2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2013
* * *
До Василя Симоненка
Дві криниці очей
променяться цілющою мовою.
Невичерпно-джерельна,
близько-близько душа ще жива.
Тихий Удай скреса –
в світ вливається повінь любові.
Ти – довічне Різдво.
Ти – гарячі і щедрі жнива.
2001
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013
Прибулі завжди привертають
увагу учнів над усе.
А надто ті, хто оглядають
шкільну скарбницю – клас-музей.
Говорять гості, виступають,
цитують вірші Василя.
Отут його ім’я сія.
Й пече, коли порочать пам’ять.
Червоний дух ще тут витає.
Маститих двох я чув і сам.
Один про Лєніна читає,
другий – бандерівців куса.
У крайнощі впадають люто
отруйні знані холуї.
Прибулі й знахарі свої,
не скаженійте, будьте люди!
Було-було… Бог зна, що буде.
Розтоптує себе народ
і губить корені.
Заблуди
нацьковані аж пінять рот.
Палкі слова – відбитки часу
перелицьовувать не слід.
Гірка ж настоюється чаша.
Вивільнюється правди слід.
Але вивільнюється мало.
Хранителі родинних веж,
щоб Симоненка впізнавали
й прибулих розрізняли теж.
1999
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013
З Лубенщини в Черкаси, в щемний дім.
До Ганни Федорівни на гостини.
Й до лицаря на цвинтар.
В тиші грім –
матуся чорну одягла хустину.
Біля могили реквієм звучав…
Печально прочитав «Прости, Василю…»
Кивала мати. А в її очах
бриніли сльози солоно-безсило.
Вона без сина довго прожила.
Промучилась – і плакала, й молилась.
Як відлетіла з рідного села,
десятки літ до каменю тулилась.
Лебідка сива… Думалось мені:
Ваш заповітний образ – життєдайний.
Прощаючись, мовчанням кам’янів.
Передчував, що бачимось востаннє.
На відео Ви й досі, як тоді.
Як важко буть собою й позувати.
Я так багато висловить хотів…
В квартирі експонати…
вічна мати.
Квітень, 1998
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2013
Зібралася юрба.
Приїхали промовці…
Щорічний різнобарвний сплеск емоцій.
Ятрять-лікують пам’яті хворобу.
І очерет виплакує жалобу.
На стіни тисне дах,
мов домовини віко.
І стогне тиша, зависає вітром.
І пробира печаль всі закутки й куточки.
Всіх випробовує.
Сказали більше мовчки.
Зітхала хата:
йой, не іменини нині,
а поминки…
І білий світ в провині
змовк безсило.
Світе, оновися
Різдвяним світлом!
Де Василь родився –
зима.
На покуті павук вмостився…
Завис замок мовчань…
Завітно спроменивши юрбу поріднену,
душа знялась у вирій.
Січень, 1998
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2013
На рушнику із ріднокраю
піднесли матері кутю.
Різдвяну радість.
Серце крає
дарунок земляків.
Отут
у вулику зажури,
повнім
роєм думок про Василя,
горнятко для куті любові,
чорнюще, начебто рілля.
А на картині:
рідна стріха
і краплі…
Сльози на лиці.
Яка терпка й болюча втіха!
О, білолиці Біївці!
О, людоньки!
Розмерзне Удай
і забуя зелений світ.
Та тільки ж Василя не буде!
Мабуть, тому й рушник поблід.
Дванадцять страв плекала мати…
Молитвенно горить свіча
на покуті моєї хати.
Куті пресвітлая печаль…
1997
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2013
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги…
Василь Симоненко
1
Мати колисала сина у світлиці.
Навіть не гадала, що виросте лицар.
Довгим вік не вийшов.
Був би й здоровішим…
Та Василь напише невмирущі вірші.
Кожне слово мовив просто і правдиво,
іменем любові неповторно-дивно.
Про близьке і рідне щиро й небайдуже.
Материнське бідне серце билось дуже…
Синова дорога звідси в світ прослалась.
Приспані тривоги непокоять старість.
Тут на рушникові – думи волошкові.
Тут слова крилаті – лебеді любові.
2
Обіймає Удай Біївці прегарні.
Пам’ятають люди славну матір Ганну.
А вона в Черкасах, сива та безсила,
обіймає часто синову могилу…
Думи б’ють у скроні,
в край лубенський линуть:
Тарандинці, школа, у дворі калина.
Тут Василь в заметах кілометри міряв.
Тут ставав поетом, в Україну вірив.
З вікнами до сонця тут була світлиця.
Та в гостей сьогодні туманіють лиця.
Де для світу сина народила мати,
мов підбита птаха, похилилась хата.
Від нащадків дяка – є на хаті дошка –
«Тут… поет… радянський…»
не забутий досі.
3
Промайне хустина – Мавкою поманить…
Хоч село гостинне, та обличчя – хмарне.
А на в’їзді напис – «40 років Жовтня».
Ще і досі править осяйна безодня.
Люди небайдужі наче повмирали,
ватажків бездушних не переобрали.
Хатки заблукалі причаїлись сонно.
Їм би ще послухать запального Сома.
І Олійник мудрий мовив слово гоже.
Приїжджають друзі. Поможи їм, Боже.
Василеве слово гори прорубає.
Хто ж таки по-братськи про хату подбає?
Із району завжди гарне слово мовлять.
Знову добрі люди тріщини загоять.
А з Лубен від влади – в Біївці не їздять.
Ще посульським містом правлять комуністи.
Репана еліта – прикоритні боси
Василеві вірші не читали й досі.
…Одинока хата. Не лишилось двору.
Сторожем горбатим нахилився погріб.
Вже того не буде тину і сараю.
Та погляньте ж, люди! Хата помирає.
Хіба ж тільки хату треба рятувати?
Над усе ж бо варто душі лікувати.
4
Василеві думи шифрувала влада.
Та іде між люди Василева правда!
Бузувіри вперті шкірять зуби злісно:
«Жив би Симоненко – був би комуністом!»
Липові пророки марять. Знають вредні –
він ще на уроках говорив: «Це брехні.
Добрий батько Сталін?..»
«Ой гляди, Василю…»
В колі друзів часто його звали «Симон».
Одні шанували. Інші – яму рили.
Правду не сховали, правда має крила.
5
Не дають тривоги байдуже дрімати…
Тамувала сльози Василева мати.
Й досі чую докір: «Ой нелегко нині…
Чи ж такої долі сподівався син мій?
Чи ж таку Вкраїну бачити хотілось?
Як болять руїни! Де ж сини поділись?
Коли Божа милість – легше жити стане.
Раніш не мирились. І тепер так само».
Невмирущий символ правди і свободи –
добрий лицар Симон у народі ходить.
Звісно – не ікона. Та сказати мушу,
сатані ніколи не продасть він душу.
Бо завжди, у всьому був самим собою.
Він ще і сьогодні не виходить з бою.
Будить знову й знову Василеве слово.
Вічні – син і ненька, й вірші Симоненка.
1996
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392065
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2013
Пильнує мати речі-експонати.
А серце – дзеркало…
Як солоно брести!
Слова пророчі промовляють очі…
О, скільки їх!
Лиш донести б, спасти.
Очей, і слів, і сліз – не полічити.
І муки, й радощі
в окриленій журбі…
Правічне серце материнське чисте.
Не зупинити зболених орбіт!
Не загасити полум’я любові!
З квартири пам’яті
тече у світ струмок.
Не поміліє Василева повінь,
де б’ють джерела праведних думок!
1995
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2013
Селянська хата на семи вітрах –
лебідка біла з казки а чи пісні.
Ріллею скутий клаптик першовісний –
надії острів на семи вітрах.
В борні мені завжди – плацдарм для істин.
В любові і духовності – вівтар.
Фортеця духу на семи вітрах.
Лебідка біла з казки а чи пісні.
1995
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2013
Кораблі! Шикуйтесь до походу!
Василь Симоненко
Чи то ми, чи кораблі то
на припоні?
Їм би в море, бо ж на те і кораблі.
Стогнуть чайки над водою перед штормом,
крешуть хмари блискавицями в імлі.
Та прикуті до причалу якорями
горді велетні безпомічно стоять.
Тільки вітер довгочубий до безтями
теплі крила попід небом розправля.
Хвилі грають за кормою вирунами…
Перетерпляться і штилі, і шторми.
Ми ще будемо у морі кораблями!
Ми ще будемо у Всесвіті людьми!
1994
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2013
Будьте схожі самі на себе.
Василь Симоненко
Прости, Василю, недалеких тих,
які в часи совєцької хвороби
супроти тебе й мертвого боролись,
та не змогли твій дух перемогти.
О, як ти вірно свій народ любив!
Сплюндровану, зацьковану Вкраїну
оспівував журливо-солов’їно
синівським словом ніжним, вольовим.
Прости й маститих, і чинуш крутих,
придворних блазнів, вчених недовчених,
лукавих братців, словоблудів чемних…
Час розсудив – зняв маски зі «святих».
Ти є самим собою і тепер.
В Австралії, Росії чи Канаді –
тобі повсюди українці раді.
Бо слово будить! Дух твій не помер!
Не манівцями йду до тебе я.
Вклоняюсь хаті. Вчусь людців прощати.
Послаблюю байдужості лещата.
Щоб вивільнялося твоє ім’я.
1992
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2013
* * *
Розбудив мене вірш.
Наболілим діливсь
світанково-натхненно, привільно.
Струменята любові
у строфи лились.
Кожне слово у серці бриніло.
Щемно й любо було.
Все минає колись.
Умовкає мелодія дивна.
Окриляй мене, вірш!
Солов’їно полийсь,
щоб в мені не дрімала людина.
Наша доля така.
Дорогим землякам
зичу завжди міжзоряних злетів!
Не дарма ж з давнини
легендарні Лубни –
це столиця планети поетів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2013
Правдолюб-злидар Кіндрат
рідко мав якусь зарплату.
І ні взяток, а ні блату…
Та й смішив усіх підряд.
Хоч ранесенько вставав,
працював завжди багато,
та в Кіндрата – драна хата,
бо в халепи устрявав.
Попадало й батога,
та терпіти вже навчився.
Запивав, правда, й лічився, –
наловив багато гав.
Ще ні разу не сидів.
Та й за що його саджати?
Він же вила заряджати
і не вмів, і не хотів.
Байдики Кіндрат не б’є.
Від сусідів тин городить,
та щодня у гості ходить.
Побалакає, поп’є.
Як і всі, потроху крав.
У держави, не в сусіда.
У стосунках міжосібних
домагатись прагнув прав.
Та, звичайно ж, їх не мав,
бо не міг права качати.
Хоч закони всі вивчати,
та прав той, хто більше крав.
Он сусід – запанував.
Крутелезним став начальством –
з господарством, наче царством.
Він державу шанував.
Він держателям служив, –
лівозбоченим і правим.
Де прислужував, де правив,
зате мирно й сито жив.
А Кіндрат наш підробляв, –
підсобляв на дядькострої, –
куркулізм новітній строїв.
На роботі не гуляв.
То поробить на панка,
то до підпанка потрапить.
Вмить зароблене потратить, –
доленька скупа така!
Комунізм давно минув.
Даром грошики не платять.
Як тепер цей лад назвати?
Нині маємо – ману.
А Кіндрат майстерно звик
колупатися в гнояці!
Фуражиру чи доярці…
фермам ледь не всім – гаплик!
В місті теж не все гаразд:
навіть їздив у столицю, –
там дали йому… по пиці
й одурили сотню раз.
Хоч гуляй, а хоч рабуй…
Довго був беззаробітним
та й подався в безробітні.
Проплатили – й не жируй.
Як йому сягти мети?
І собака вже б завила.
Він узявся б вже й за вила.
Так на кого ж нині йти?!.
Нарікає на жидів.
Й москалі йому ще винні.
А що ми – безвольні свині, –
досі й чути не хотів.
Сіромасі – кривда скрізь.
Де ту правдоньку шукати?
Не проси прощення в ката –
у петлю покірно лізь.
Виживають – хто кого.
Хто регоче, а хто стогне.
Люд, немов худоба, дохне.
Був Кіндрат же ого-го!
А тепер – мов помело.
Одинокий, мов билина,
а чи трухла бадилина.
В бур’янах рясних – село.
Хазяї і холуї,
самоїди й продайдуші.
Де-не-де ще – небайдужі.
Почужішали й свої.
Хата вже йому – тюрма.
Звик – на іншого кивати.
Важко щастя здобувати,
коли гордості – катма.
Він по-своєму правий:
істину потрібно знати –
звідкіля взялись прагмати.
Але ж без толку не вий!
Він живе, як досі жив?
Все, чекаючи наряду,
виглядає кляту правду.
Ось вона! Хапай, біжи!
Привітайсь мерщій: «Хелло!»
Мо’, ще прийде влада путня?..
Та регочуть вже на кутні.
Відсміялося село.
Хто тепер нам сват, хто брат?
Правили комунечисті…
Краще б Христя у намисті –
думу думає Кіндрат.
Що робити? Йти куди?
Працював би і в три зміни,
й неодмінно на відмінно.
Та одурять знов, гляди.
Так і так метикував, –
бадьорився і журився.
Вже давненько й не женився –
там чи там приймакував.
Мо’, могли ше помогти
від жінок найперших діти?
Попоїсти б чи погрітись…
Та й попив Кіндрат води.
За харчі трудитись гож,
по дворах чужих кукує.
Він іще не жебракує, –
досі ще Кіндрат не бомж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2012
Гортаю ніжно юності альбом.
Як же було нам хороше обом!
Я ж був колись кленочком молодим!
Тепер лишився спомин – сивий дим.
Яка ж струнка берізонька була!
Відквітувала юність, відгула.
Який болючий пам’ятник-вокзал!
Чому ж тоді тобі не все сказав?
Відлітувалось і були жнива.
І щедро дощик ниву поливав.
Та й загасив палкий вогонь сердець,
і навпростець гасає вітерець.
На зиму, ой, лишилася сама!
Ген – біле поле, радості нема.
Береза й клен – посріблений романс,
пекучий спомин досі гріє нас.
Гортаєм ніжно юності альбом.
О, як же світло й гаряче обом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2012
Біле поле й небо біле,
Білий-білий білий світ.
І до тебе не добігти.
Пада-сипле білий сніг.
Перемети, кілометри…
Та настане тепла мить,
за яку не жаль і вмерти.
Серце жадібно щемить.
В хуртовині не загину,
білим птахом долечу.
Не журися, берегине,
думи гріють, аж печуть.
Біле поле, небо біле…
Білі квіти рук твоїх.
Дочекатися зуміла…
Білий вальс.
О білий гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2012
– Кажу ж, я сів оце в «Хюндай»!
Взяли… з велосипедом.
За це картоплі лантух дав.
Кондукторка не вредна.
Сміється: «Ви – міністр немов».
Цікава молодиця!
Тільки ж Лубни пролетимо, –
везуть мене в столицю!
Питаєш, як його спинив
в глухому Ромодані?
Я машиністу подзвонив,
а він – дружбан мій давній.
Ще корифан секрет відкрив,
коли я з ним базарив, –
назад свій власний гвинтокрил
надасть мені Хазаров!
Мов одиничний екземпляр
сиджу в крутім вагоні!
В кишені – лиш один дуляр,
а вражень – скроні повні!
Умови тут, як у кіні:
геть супер-пупер! Ну ти!
О, як же хочеться мені
тут великом гайнути!
Тут – пусто.
Люду вже не жди.
На вигоні немовби.
Де вже немає череди.
«Хюндай» достатку повен.
Покращення.
Воно, як де…
Авжеж, відфутболіли
й пишаймось Євро!
Суд гряде.
Хай тішаться дембіли,
що вже сьогодні здобули
казкове Межигір’я…
А ми зазнали лиш хули.
Ще збудеться повір’я
й минеться капосна пора
крутого неоїзму.
Авжеж, позбутися пора
такого хюндаїзму!
А поки-що й не доберу
чи їду на «Хюндаї»,
чи ХеВеЗем картоплю пру
і скавучать педалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388285
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.12.2012
В рідне місто на крилоньках лину.
Електричка його не мине.
Дві красуні – високі ялини
на пероні стрічають мене.
Провідниця – весела мадонна
вихваляє чарівні Лубни.
Хвилі сміху гойдають вагони.
Тут казкові живуть чаклуни.
Тут привітні усміхнені лиця
й мальовничі пейзажі села.
Тут моя веселкова столиця
й синьоока княгиня Сула!
Тут Хрещатика, звісно, немає,
не спиняється досі «Хюндай»,
та шалене кохання тримає!
В «НЛО» ти мене виглядай!
Ой ти доле-недоленько мила,
полум’яне серденько не край.
Скільки б жаба мене не давила, –
все одно – тільки тут мені рай.
На Посуллі от-от – щедра повінь.
Очищай, оживляй крізь роки.
Хай живуть у теплі і любові
хлібосольні мої земляки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2012
Музика Віктора Оха
Неждано стрілись – радісно, жадано.
Враз повернулись юності літа!
Як ти мені промовила: «Коханий» –
Я в небеса вдоволено злітав.
І відповів схвильовано: «Кохана».
І квітнуть ніжно й трепетно уста.
Тепер ми знову долею зігріті.
І ти така душею молода!
Нас полонить-п’янить медове літо,
Нам стеле килим осінь золота.
Палке кохання – сонячне, привітне,
Пора чудова, щедра, саме та.
Стрічаєм разом лагідний світанок.
Чаклунка-ніч – вона ж така ясна!
Кохання справжнє те, яке останнє.
Плодами сяє яблуня рясна.
Кохання танго – незвичайний танець.
Такого щастя білий світ не знав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2012
Музика Віктора Оха
Ой ви коні, впрягав, напував вас,
водовозив і череду пас…
З вітрюганом навік побратав нас
кінь мій вірний – крилатий Пегас.
Житіє ой не завжди веселе…
Від безвиході – Бог борони.
Ще гніздяться нащадки у селах
і гнуздають гнідих, вороних...
А було – на розвихрених конях
я галопом полями літав!
Ще й тепер, хоч посріблені скроні,
не спиняю свій лет. Гей, літа!
Я таки ж хліборобського роду.
Хоч куди б мене доля вела,
говоритиму прямо і гордо –
пракоріння моє із села!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2012
Музика Віктора Оха
Важких доріг долаємо багато:
йдемо-йдемо – блукаємо в світах…
Сурмлять вітри до батьківської хати,
та не злітає доленьки літак.
То ми, то нас дороги обирали.
І ми того й не знали до пуття,
бо молоді були й тоді не знали, - двічі
що вже назад не буде вороття.
І ми йдемо, і нас не зупинити.
І несемо в серцях важкий вантаж.
Ми вже його навчились боронити,
хоч скрипимо, та маємо кураж.
Авжеж, без крил польоту не буває.
І сонце вже сховалось за межу.
Та споконвіку заново світає – - двічі
і не спинити літ нетлінних душ.
О, як додому хочеться летіти!
Болючих дум отам витає рій.
З усіх світів, немов до неньки діти,
вертаймо знов і знов на крилах мрій.
Важкі шляхи судились нам з тобою,
та поки ще сурмлять палкі серця, –
ми окриляймось вірою й любов’ю, - двічі
й додому хай несе нас пісня ця!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2012
Музика Віктора Оха
Лебеді летіли до тепла
у прозорій прохолодній гладі.
Голубінь між крилами текла,
вітерець ласкаво пір’я гладив.
Приспів:
Коли в небі пісня –
як же не радіти,
як же не хотіти полетіти в даль?
Лебеді провісні
крилонька гойдали,
наче підіймали на душі вуаль.
Наді мною низько линув клин,
розправляли пружно крила-руки,
мов розкриту книгу-життєплин,
лебеді любові і розлуки.
Приспів.
В нелегкому леті шурхіт-скрип
лоскотав, зігрів і стиснув душу.
Лебединий дивний манускрипт
спраглим серцем розгадати мушу.
Приспів.
Тільки б не зазнали холодів,
не зреклись жаданого маршруту.
Ген по небу розчерки надій –
в голубіні ніжній тане кутик.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2012
Музика Віктора Оха
В суцвіттях бавивсь вітерець,
в садку співала іволга.
Мотив закоханих сердець
складала біла віхола.
Весняний сад явив романс
і пахощі медовії.
Отут для нас родився вальс
з мелодії чудової.
Росли-гойдалися плоди.
Той спомин душу радує.
І ми приходили сюди,
як груші пахли-падали.
О літній сад! Прекрасний час!
І тепло, й буйно-зелено.
Кохання танцювали вальс
щасливими, веселими.
Червоні яблука висять
і любо як дивитися.
О, як танцює рідний сад!
Як дивно буде снитися.
Осінній сад гостинно як
низесенько вклоняється.
Барвистий килим простеля –
у вальсі не спиняється.
Наш не скінчається роман,
вже й глави припорошені.
Кохання сад чекає нас,
на спомин-вальс запрошує.
Зимовий сад стрічає нас
і кружеля метелиця.
От-от скінчиться білий вальс,
от-от весна повернеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2012
Музика Віктора Оха
Осінній сніг
на землю ліг.
Багаття згасло, стихли звуки.
Над білим полем – чорні круки…
Немов за гріх
на землю ліг
осінній сніг.
Приспів:
Заметіль. Заметіль.
Розгулялась невпопад.
Але душу зігріва листопад.
Притуляється до ніг,
розтає осінній сніг.
Розгулялась заметіль невпопад.
Осінній сніг –
новий мотив.
Та біла заздрість швидко тане.
Невже ж ми бачимось востаннє?
Невже згасив
старий мотив
осінній сніг?
Приспів.
Осінній сніг –
неначе сміх,
неначе витівка юнацька.
Кохання не мина зненацька.
Лиш білий гріх,
лиш білий сміх –
осінній сніг.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2012
Музика Віктора Оха
У довічному пошуку щастя
часто губимо ми стремена.
Розчиняються в просторі й часі
імена, імена, імена...
Як виростав, у снах, неначе птах,
частенько я літав понад хатами.
Де б не бував, але не забував
гніздечко рідне батьківське жадане.
Коні зморені гублять підкови.
На шляху і вітрить, і гримить.
Все по колу, по колу, по колу
спішимо, а до вічності – мить.
Судилось нам відміряне пройти,
але куди б не слалися дороги –
нам полонить серця старий мотив
і кличе нас до отчого порогу.
Щастя близько й занадто далеко,
притомилися руки й роки,
та гніздяться, клекочуть лелеки,
немовлятам радіють батьки.
Яскраве сонце сяде за межу,
а на світанку буде знову ясно.
Тому я часто внукові (синові) кажу:
буває важко, та життя прекрасне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2012
Музика Віктора Оха
Поле,
рідне прабатьківське поле,
як би не склалася доля,
завжди до тебе горнусь.
В світах
довго не стану блукати,
а повернуся до хати –
в рідну пракиївську Русь.
Мотив звучить, веде,
у неозору даль.
І ти чекай мене,
з усіх доріг чекай,
коханий край!
Доле,
небом дарована доле,
дай мені розуму й волі –
я тобі серце віддам.
Ніде
я не прошу собі раю,
тільки якби в ріднокраї
не поселялась біда.
Мотив звучить, веде,
у неозору даль.
Та тільки ж ти мене
й на мить не покидай,
і сили дай!
Воле,
будь непохитною, воле,
щоб не цуралася доля
й поле родило врожай.
За те,
щоб не велися, як вівці,
в згоді жили українці –
жити й померти не жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2012
* * *
Обманюй тільки жартома,
я вже лукавству не повірю.
Слова і дії перевіяв…
Навіщо ж нам самообман?
Не треба більше суєти,
не варто бути пілігримом.
Я вірю тільки щирим римам,
колись себе впізнаєш ти.
Помовч. Нехай спаде туман.
Чи світ розвидниться нам?
Хтозна…
Не просто жити лиш серйозно,
але не варто – жартома.
Пробач. І поки що бувай.
А я – приречений до болю…
Усе лікується любов’ю,
не виривай душі вуаль.
Усе минулось. Щем дощем.
В літах згубилось сокровенне.
І тільки краплі одкровення
скропляють душу ще і ще…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2012
Які улесливі слова…
Немов смачна духмяна кава.
Ти і ласкава, і лукава,
неначе мавка лісова.
Немовби хто причарував.
Ти підняла мене на крила,
слова красиві говорила,
а я твій подих чатував.
Словесний трапився дурман,
і пролісків, і слів букети
у пам’яті шурхочуть вперто,
та вже розвіявся туман.
Даремно серцем я гукав,
блукав. І наче вже й молився,
але збагнув, що помилився.
О поетесо, не лукав!
Ген повінь почуттів руша!
За брамою – висока вежа…
Затоплені останні межі…
Зліта оголена душа.
Словесний дим, словесний гріх…
Усе по совісті, красиво…
Гей, поетесо, птахо сива,
чом розтинає тишу грім?
Бо в тебе грішне і святе
лукаво звалося любов’ю.
Тепер зосталася собою,
як небо блискавки пряде.
Збагни, нарешті, допуття,
лукаве слово – лезо бритви.
Життєва проза – мов молитва…
Що запізніле каяття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2012
* * *
У травах тішилась троянда.
В ескорті – браві колоски.
Красуня мліла, пахла, в’яла,
і враз
опали
пелюстки.
В зажурі – трави і колосся.
Стоять здивовані, мовчать.
Отак судилося.
Та й досі
жагучий спогад не прочах.
Забава. Біль.
Розрада. Зрада.
Мелодії в душі гучать.
І квітне сонячно троянда –
краса нев’януча
й печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2012
* * *
Не пішла – зосталася в мені,
дивним болем душу сколихнула.
Поманили у терпке минуле
очі – і урочі, і сумні.
Виринає споминів луна…
Я, напевно, не зійду з арени.
Не даремно, ой невже ж даремно
в серці дзвінко зойкнула струна?
Не втиха мелодія – зліта!
Калинова виболена пісня.
Ще не пізно. Ще ніщо не пізно.
Миті зупинились! Гей, літа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2012
* * *
Два – морозу, чотири – тепла.
Помінялися березень з груднем.
Дні марудні.
Допоки так буде?
Гаснуть мрії – надія втекла
за тумани й дощі.
Зачекався...
Чи зневірою перемоловсь?
Цей набридливий теплий мороз...
Сподівайся.
Покірливо кайся.
За погоду нікого не лай.
Май терпіння і совісний розум.
Білим дивом в ескорті морозу
прийде щедрий святий Миколай.
У кімнаті верба розцвіла:
сонцем бавляться котики сірі.
Теплі спомини душу зігріли.
Два – морозу, чотири – тепла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2012
* * *
Якби Америка любила Україну,
по-братському ділилася добром,
вона, напевно, вперто і наївно
питань складних не ставила б ребром.
Дарує щедро, позичає вправно "мани",
виводить в боси навіть босяків.
Дешевим пряником голодного обманить
і вирішить проблеми будь-які.
Лукаві підсинки умить стають панами.
Знає Іван, і Джон, і всенький світ:
поможе завжди Україні чи Панамі
багатий, грізний, хитрий сосусід.
Чи варто вірити у щиру дружбу нашу,
чекаючи разючих епопей?
Верніть додому Лазаренка Пашу,
із баксами, по-братському. О’кей?
Виходить – пшик.
Отож, мої хороші, –
Америка найбільше любить гроші.
2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386130
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2012
* * *
Як довго наші долі Бог єдна,
а ми ждемо, мов безпорадні діти.
Вже близько так,
що нікуди й подітись.
Два береги і течія одна.
Усе минуще,
та мина не все…
Давай попливемо за течією.
Жаданою прийди, навік моєю.
Кохання наше лиш удвох спасем.
О Берегине, не побійсь гріха!
Пливуть літа цілющою водою.
Прийди й зостанься.
Будь мені святою.
Хай пізня пісня наша не втиха!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2012
* * *
Знайомі, і не більше, ми.
Нас не поєднує нічого.
Нас не поєднує нічого?
Чому ж тоді душа щемить?
Дивуюсь: скільки словесав,
не склав про тебе і рядочка.
Не склав про тебе і рядочка?
Тоді про кого ж я писав?
У віршах вимріяв, у снах.
Ти поруч і не треба більше.
Ти поруч і не треба більше?
Неправда. Правда лиш одна:
бринить душа, немов струна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2012
Ой женили хлопця, женили.
Віру у любов хоронили.
Постоли підступно пошили
білими нитками фальшиво.
Дочвалав покірно до загсу
і подумав: "Все-таки здався".
Жартував, хмурнів, посміхався.
Знав, – не покохав, а попався.
Розумів – примарну приманку,
як могла, сплела сербіянка.
Не шукав червоную руту –
пив до дна любовну отруту.
Солоденьким бавився зіллям,
а прозрів – на власнім весіллі.
Ой ти, доле-доле нікчемна,
чом така чужа наречена?
Жалкував… запізно й безсило.
Мати уночі голосила…
Ой котили возик із гірки.
І було так боляче й гірко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2012
З козаченьком дівчинонька жартувала,
і сміялася, і плакала, бувало.
А коли емоцій клавіші змарніли,
зрозуміла – грати вірно не уміла.
Не кохала й не жаліла. Змовкла пісня.
О, якби ж переспівати! Ой – запізно!
Закінчились якось раптом чари-чвари.
Залишилася зозуленька без пари.
Якби знала, у любов не стала б грати –
замикати своє серденько за грати…
Жартувала, насміхалася дівчина.
А тепер сміється й плаче безпричинно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383381
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2012
* * *
Не снилась, а привиділась мені:
ясне обличчя осявало темінь.
В твоїх очах дивився я на себе –
і вірив диву, й серцем пломенів.
О, як багато говорили очі!
Всього не зміг і досі осягти.
Коли вже потім говорила ти –
я впізнавав усе, що напророчив…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2012
* * *
Ми перемовились очима –
і віддзеркалилася суть.
Ні, не розраджував нічим я,
лиш роз’ятрив взаємний сум.
Ми довго порізно томились,
у самоті стелилась мла.
Вже наші душі поріднились –
єднання стежка проросла.
І потаємне не втаїти,
бо й невимовність вже кричить.
Палкі серця, немов магніти,
не роз’єднать, не розлучить.
Тримають ланцюги печалі.
Прикутий, та немов лечу.
Ми так промовисто мовчали!
Ніхто, крім нас, того не чув.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2012
Я давно про тебе не пишу,
у тепло долонь не повертаюсь.
Зорано й затоптано межу –
навіть і билинки не зосталось.
Калиновим вітром промайну,
подивуюсь боляче й уроче.
Лину в неповторну далину…
Тільки очі гріють дні і ночі.
Тільки ти пречистим джерелом
спраглу душу лоскотно тривожиш,
будиш те, що досі не було,
і відводиш те, що бути може.
Мабуть, досі не збагнула ти,
неймовірна, непідступна, горда…
В небутті поволі вітер стих.
І коли ще трапиться нагода?
Йду один крізь бурі й тумани.
Білий квіт тримаю на порозі.
Помани, до серця пригорни,
бо й червоні кетяги морозить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2012
Музика Віктора Оха
Стежина від рідної хати
мене у світи повела.
Вітрів натерпівся багато,
сивіла-гула ковила.
Всього на шляху вже бувало –
і радість стрічалась, і сум.
Зозуленька-доля кувала, –
присуджене досі несу.
Вже осінь моя за порогом,
від неї не дінусь ніде.
Дорога до рідного дому –
у край заповітний веде.
Із хатою сам наодинці.
Вибілює душу зима…
Гіркі і солодкі гостинці…
А мама… а мами нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2012
В суцвіттях бавивсь вітерець.
В садку співала іволга.
Мотив закоханих сердець
складала біла віхола.
Весняний сад явив романс
і пахощі медовії.
Отут для нас родився вальс
з мелодії чудової.
Росли-гойдалися плоди.
Той спомин душу радує.
І ми приходили сюди,
як груші пахли-падали.
О, літній сад! Прекрасний час!
І тепло, й буйно-зелено.
Кохання танцювали вальс
щасливими, веселими.
Червоні яблука висять.
І любо як дивитися.
О, як танцює рідний сад!
Як дивно буде снитися.
Осінній сад гостинно як
низесенько вклоняється.
Барвистий килим простеля –
у вальсі не спиняється.
Наш не скінчається роман,
вже й глави припорошені.
Кохання сад чекає нас
на спомин-вальс запрошує.
Зимовий сад стрічає нас
і кружеля метелиця.
От-от скінчиться білий вальс,
от-от весна повернеться.
Цей спомин душу звеселя.
Сторіноньки гортаються.
Посеред голого гілля
два яблука гойдаються.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2012
Лебеді летіли до тепла
у прозорій прохолодній гладі.
Голубінь між крилами текла,
вітерець ласкаво пір’я гладив.
Наді мною низько линув клин,
розправляли пружно крила-руки,
мов розкриту книгу-життєплин,
лебеді любові і розлуки.
В нелегкому леті шурхіт-скрип
лоскотав, зігрів і стиснув душу.
Лебединий дивний манускрипт
спраглим серцем розгадати мушу.
Тільки б не зазнали холодів,
не зреклись жаданого маршруту.
Ген по небу розчерки надій –
в голубіні ніжній тане кутик.
Приспів:
Коли в небі пісня –
як же не радіти,
як же не хотіти полетіти в даль?
Лебеді провісні
крилонька гойдали,
наче підіймали на душі вуаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2012
Сиджу на лавці я один,
гортаю думи в тузі.
Отут, як був я молодим,
збирались разом друзі.
Як ми дуріли! Як тоді
про все метикували!
Коли були ми молоді,
тоді всього бувало.
Гай-гай! Минуло стільки літ.
Пішли по світу друзі.
Вже хто й покинув білий світ…
Гортаю думи в тузі...
А що тепер? Гаплик невже?
Дивлюсь-дивлюсь навколо.
Ні, посміхаюся, адже
в парку гуляє молодь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2012
* * *
Останній осінній вечір.
На ранок невже зима?
Не мовкне дзвінка малеча,
та тільки тепла нема.
Зима до воріт добігла,
та, мабуть, не в тому річ:
коли буде біло-біло –
світлішою стане ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2012
Осінній сніг
на землю ліг.
Багаття згасло, стихли звуки.
Над білим полем – чорні круки…
Немов за гріх
на землю ліг
осінній сніг.
Осінній сніг –
новий мотив.
Та біла заздрість швидко тане.
Невже ж ми бачимось востаннє?
Невже згасив
старий мотив
осінній сніг?
Осінній сніг –
неначе сміх,
неначе витівка юнацька.
Кохання не мина зненацька.
Лиш білий гріх,
лиш білий сміх –
осінній сніг.
Приспів:
Заметіль. Заметіль.
Розгулялась невпопад.
Але душу зігріва листопад.
Притуляється до ніг,
розтає осінній сніг.
Розгулялась заметіль невпопад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2012
* * *
Запалення душі.
Кругом лиха безвихідь.
Великі і безликі –
однакові усі.
Однаково мені
болить. Чимдуж хворію.
Невже отак зотлію?
Анафема чи ні?
Відступник-єретик
пре канонічні догми
від батьківського дому
у лабіринт мети?
Панельна цитадель –
нещадна пастка долі –
душі немає волі.
Усе двигтить, гуде.
Усім не догодиш.
Вже й не в ладу з собою.
Не покидати ж бою?
Мій відчаю, облиш,
покинь мене.
Ще йду.
І не цураюсь віри.
У триєдиній мірі
лікує душу дух.
Іду.
Як провинюсь,
прийму в науку муку.
Свою останню букву
скажу, коли спинюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2012
* * *
"З ким поведешся..." – знаю теж.
Хоч тисну клешню ракові,
не в адекватній мірі, все ж
із раком ми однакові.
Він під корчами має дім
і повзає по-своєму.
Авжеж, не родичі. А втім –
ми берег разом гоїмо.
Хай очищає. Все одно –
щипає, їсть чи щупає.
У чистім плесі видно дно.
І лебеді, і щуки є.
Уміння в кожного своє
зі складнощів виходити.
Терпіння справи не псує.
Тож головне – не шкодити.
...Пропали з воза лантухи.
Що ще? Давно забулося.
Повзуть лапаті лопухи,
до осоки не туляться.
Говорять, віз і нині там,
де жаби в жмурки граються.
Як не однакова мета –
для чого і впрягаються?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2012
* * *
...Зігріти півсвіту хотів...
Його ж розпинали на палі.
А потім ще довго ступали
на світлу поетову тінь.
Поет не воскрес: не святий.
Та вірші сягали далеко.
На палі гніздяться лелеки...
Виходить, досяг він мети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2012
* * *
А те, що було – не забули?
Щоб знов не зазнати чуми,
не тикайте пальцем в минуле –
сьогодні лишайтесь людьми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380377
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2012
* * *
На стражданній святій землі —
на війні, на ріллі, за волю…
полягли земляки мої.
Та найбільше — від людомору.
Українці, у світ несіть
світлу пам’ять гіркої правди.
Хай завжди будуть хліб і сіль.
Та ніколи — чужої влади.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380020
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.11.2012
* * *
Курган Скорботи.
Дзвони. Люду море.
Вшановують замучених братів…
Ідуть — на горло наступають горю.
Та інше я найбільш сказать хотів:
ідуть нащадки жертв голодомору
по вулицях з найменнями катів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380019
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.11.2012
* * *
Я ще нікому й слова не казав,
та понесли вже вістку на базар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2012