Олександр ПЕЧОРА

Сторінки (9/803):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9»

НЕОРЕТРО

В  селищі  моєму  відтепер
батюшкою  служить  син  парторга.
В  раду  за  нехлюйство  і  т.п.
голову  не  вибрали  повторно.

В  клубі,  де  крутилося  кіно,
нині  шаленіє  дискотека.
Крім  футболу  –  карти  і  вино.
Ні  "столовки",  ні  бібліотеки.

Баба  Маня  крутить  патефон.
Дядько  Йван  співає  під  гітару.
Тут  хоронять  під  магнітофон.
Не  "вживу",  однак  замайже  даром.

Дуже  люблять  хлопці  молодиць,
ходять  козаки  у  "самоволку",
звично  водять  до  бика  телиць,
гонять  і  шанують  самогонку.

"Будуть  знову  строїть  кумунізм.
Вже  пора!"  –  казала  баба  Настя.
Дров  –  завал.    Бо  вирубали  ліс.
Все,  як  скрізь.
Та  хай  йому  вже  трясця!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315508
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012


ТЕЩОГРАД

Світ  безмежний  –  пречудовий,
наймиліший  –  рідний  край!
Кажуть,  що  найкраще  вдома,
але  в  тещі  –  справжній  рай!
Завжди  маю  тил  надійний:
чи  то  радість,  чи  біда  –
із  усіх  доріг  постійно
теща  зятя  вигляда!

Ненароком  десантую
на  кутю  чи  шулики  –
теща  миттю  приготує,
почастує  залюбки!
А  коли  жона  шаліє,
проклинає  чи  жене,  –
тільки  теща  пожаліє
і  порадує  мене!

Повсідається  гарненько
вся  натруджена  сім’я.
Коло  мене  –  теща-ненька
і  дружинонька  сія!
Після  чарочки  (а  як  же!)  –
задушевні  балачки.
Теща  скаже,  як  зав’яже,
та  мовчить  про  болячки!

Не  святим  по  світу  маюсь.
Тещоград  –  вівтар  мені.
Тут  себе  я  відчуваю
з  булавою  на  коні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2012


ПОДОВЖЕННЯ МИТІ Світанкова елегія

Мене  покликав  місяць-молодик,
аби  не  продрімав,  бува,  світанок.
Здавалось  би,  іще  занадто  рано.
Якби  не  пізно.
Подивуйся  йди!

Поглянь,  які  природи  чудеса!
Як  розцвітає  волошкове  небо!
І  цілий  світ  вітається  до  тебе...
Ти  в  творчій  одинокості  –  не  сам.

Віків,  кумирів  безміри  спливло...
Кумують  жаби,  шаленіє  птаство.
Сльоза-роса...
Воскреслий  ранку,  здрастуй!
Торкнула  душу  ластівка  крилом.

Художнику,  це  все  давно  було.
Але  тобі  талан  дано  творити,
щоб  неповторність  заново  відкрити.
Поглянь,  як  дивно  небо  розцвіло!

А  онде  понад  банями  дерев,
гілля  гойднувши,
                               опустився  легко
й  розправив  крила  на  гнізді  лелека.
У  нього  місяць  інтерв’ю  бере.

А  чи  надовго  зупинилась  мить?
На  фото,  на  картині,  в  згадці,  в  слові...
Довічне  –  лиш  народжене  в  любові.
Тоді  і  пам’ять  гріє  і  щемить.

Поет  уміє  краще  багатьох
ловити  миті,  ткати  думи  віщі,
аби  відчути,  зрозуміти  вічне,
щоб  серце  озивалося:  тьох-тьох!

Мить  –  неповторна.  
Іншої  –  не  жди.
Та  саме  в  тому  –  таїна  жадана,
щоб  кожен  раз  –  неначебто  востаннє,
щоб  світлі  мрії  й  сонячно  –  завжди.

Вуздечку  напинає  ясендень
і  напуває  простір  барвограєм.
Чаруймось  білим  світом,  наче  раєм.
Життя  –  то  мить.
А  іншого  –  ніде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2012