Олександр Мачула

Усмішка на піску

Навіщо  це  було  тобі  потрібно,
я  так  до  краю  і  не  зрозумів…
І  серце,  як  у  пташки,  билось  дрібно,
і  стільки  пролилося  ніжних  слів…

А  очі!.  Зеленаво-жовті  очі  –
бездонний  вир  і  моря  глибина!
Купальської  відлуння  диво-ночі,
як  папороті  квітки  таїна…

Не  склалося…  Не  оп‘янило  зілля
і  на  піску  розтанули  сліди,
та  усмішка  шаленого  похмілля
зі  мною  все  ж  лиши́ться  назавжди…

20.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2020

Спливає літо

Завітало  в  гості  мальовниче  літо
і  заколосились  сонячно  хліба.
Налилась  пшениця,  достигає  жито,
віти  свої  миє  у  ріці  верба.

Голубі  волошки  заплело  у  косу.
дарувало  щедро  лагідне  тепло,
та  лягли  у  лузі  морогу́  покоси
і  краси  тієї  як  і  не  було…

Відбуяло  цвітом  променисте  літо,
усихає  хутко  ще  поважний  день,
позбирало  в  копи  золотисте  жито,
усе  менше  чути  жайвора  пісень.

Відлунали  дзвони,  голосисті  грози,
зе́лень  поховалась  в  стиглі  пшениці.
Впали  на  покоси  прохолодні  роси
і  квітують  маки  вже  на  рушниці…

Світяться  світанки  у  серпневі  ранки
і  частіше  яром  стелеться  туман.
Журавлиний  клекіт,  в  небесах  лелеки,
укриває  рясно  ряскою  лиман…

Вже  за  видноколом  причаїлась  осінь,
зо́лота  й  багрянцю  до́ста  принесла.
Синім  підмалює  лазурову  просинь,
ви́стеле  дарунки  щедро  на  столах.

Та  господарює  літо  мальовниче,
у  валки́  на  полі  скошено  хліба.
Жайвори́на  ж  пісня  у  юнацтво  кличе
і  весняний  присмак  все  ще  на  губах…

13.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2020

Соляна дорога

Чумацький  шлях  –  дорога  соляна
усім  Великим  степом,  аж  до  Криму.
Воли  –  тягло  не  тільки  на  ланах,
вони  –  брати  солоним  пілігримам!

На  захід  сонце  і  обоз  ожив,
жара  спадає,  знову  у  дорогу…
Риплять  колеса  повної  мажі,
міхи  із  крамом  –  на  звичайних  дрогах.

Ідуть  бики,  поскрипує  ярмо,
під  неба  край  дорога  простяглася
і  «соп-цабе»  для  чумака  –  кермо.
На  сотні  метрів  валка  розтяглася…

А  зверху  сяє  зоряне  шатро…
Усе  вперед,  які  вночі  привали!
Розсипане  по  небу  серебро  –
Чумацьким  шляхом  в  давнину  назвали.

Від  діда  чув,  тривало  довго  так,
аж  доки  збудували  залізниці,
і  завжди  їжа  мала  справжній  смак,
бо  сіль  була  чумацька  у  крамницях!

11.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2020

Червоні яблука

Упали  яблука  червоні
на  теплу  землю  у  саду.
Не  встигли  підхопить  долоні
красу  ту  стигло-молоду.
Налиті  сонцем  і  любов‘ю
ясніють  мило  у  траві,
а  поряд,  весь  залитий  кров‘ю,
юнак  лежить…  Не  буревій
безжально  кинув  їх  додолу,
а  вибух  міни  у  дворі.
Бійця  лиха  спіткала  доля,
як  тільки  ранок  зазорів.
Упали  яблука  червоні…
Життя  –  запекла  боротьба…
Стискають  автомат  долоні,
а  серце  матері  –  журба.

10.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2020

Сільський едем

Південна  ніч  у  лузі  виграє
піснями  цвіркунів  і  зорепадом.
Вони  бентежать  так  єство  моє  –
аж  почуття  хлюпочуть  водоспадом…

А  відчували,  пахнуть  як  хліба?
Із  нотками  волошки  і  полину!
Цих  запахів  симфонія  хіба
до  серця  о  нічній  порі  не  лине?!

А  ви  гуляли  влітку  у  степу?
Лише  удвох!  Хіба  що  місяць  третій…
А  ще,  усівшись  разом  під  копу,
найзаповітнішим  ділилися  секретом…

Не  шепотів  вам  змовник-тепловій
на  вухо  про  розпалене  кохання,
коли  ішли  по  стежці  степовій
і  не  могли  зарадити  ваганню?

Небесний  смакували  ви  нектар
із  вуст  жаданої,  єдиної  навіки,
коли  нарешті  скинули  тягар
і  вийшли  з  берегів  кохання  ріки?

А  рахували  зорі  в  вишині?
Їх  не  ловили  прямо  у  долоні,
коли  губились  в  ночі  тишині,
а  осторонь  скубли  травичку  коні?

Тих  почуттів  бурливий  дивограй
не  відшукати  у  сільському  клубі…
Південний  степ  вночі  –  це  просто  рай,
а  для  закоханих  –  в  квадраті,  навіть  кубі!

08.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020

Яка різниця

Тоді  я  тільки  вигадав  тебе
і  покохав  лише  свою  уяву…
У  ній  підніс  тебе  аж  до  небес  –
ту  милу,  ніжну,  лагідну,  цікаву!.

Я  видумав  кохання  бенефіс
і  пристрасті,  і  сміх,  і  поцілунки…
Та  вигадка  блукала  між  куліс,
але  з’явилась  ява  з-за  лаштунків…

Розтанула  уява,  мов  туман,
немов  імла,  у  мареві  зірниця.
Залишився  один  лише  обман…
Хай  еротичний,  та  яка  різниця?.

08.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2020

Насолода

Насолода  –  вранці  рано,
з  першим  променем  ласкавим,
пробудитись  і  босоніж
росянистим  споришем
йти  на  зустріч  із  майбутнім,
днем  новим,  у  світлі  сонця,
упиваючись  красою,
вслід  за  подихом  весни…

Насолода  –  в  літню  спеку
у  ріку  пірнути  стрімко
і  поринути  в  глибини
ізумрудної  води,
смакувати  прохолоду
річкового  дивограю,
кожну  краплю  відчувати
у  чарівний  літній  день…

Насолода  –  в  вечір  теплий
під  копицею  у  полі
прилягти  і  зорі  ясні
рахувати  в  тишині,
загадати  потаємне
те  омріяне  бажання,
що  ховається  у  серці,
як  зорина  упаде…

08.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2020

Симфонія дощу

Відлунює  акордами  краплин,
шалений  дріб  дощу  у  ритмі  танго,
вплітаючи  у  марева  сатин
мелодії  ретро́  зі  сма́ком  манго.

Бринять  балади  гомоном  струмків,
під  гуркіт  грому,  соло  барабана…
І  блискавиці  зоряно-стрімкі,
і  сполохи  небесного  органа!

Лунають  фуги  вітру  і  води,
а  над  водою  –  чайки  серпокрилі
зірницями  здіймаються  туди,
литаври  де  звучать  на  небосхилі.

Я  слухаю  симфонію  дощу,
в  чохлі  сховавши  чорну  парасолю.
У  душу  знову  музику  пущу,
таку  далеку  і  близьку  до  болю…

05.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2020

Ольвія

На  березі  Гіпанісу  високім,
у  теплому  південному  степу,
шугає  балабан,  хоробрий  сокіл,
але  уже  не  стрінете  скопу…

Давним-давно  полинуло  у  Лету
і  місто-поліс,  Ольвія  стара,
а  вихідців  із  древнього  Мілету
повільно  час  із  пам‘яті  стира…

Але  монети  з  ликами  дельфіна,
теме́нос  із  агорою,  зорять
і  нам  несуть  легенди  про  Афіни
та  греків,  скіфів,  Скіла,  їх  царя…

А  у  Гомера  доста  ще  сюжетів
про  звички  їх,  культуру  і  уклад,
та  Буребісті  з  племенами  гетів
завадити  не  зміг  і  Мітрідат…

Колише  вітер  ковилу  у  полі,
яке  топтали  в  глибині  віків
баскі  сарматські  і  еллінські  коні,
відносячи  у  вічність  сідоків.

Стрімкі  завмерли  у  задумі  схили,
схилили  пасма  чемно  до  води,
ховаючи  у  череві  щосили
ольвійської  минувшини  сліди…  

04.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2020

Степові криниці

Криниці  розповзлись  південним  степом,
ще  й  на  десятки  метрів  вглибину!
У  кожної  на  дні  шматочок  неба
свою  якусь  ховає  таїну.

Про  тих,  колись  що  викопав  те  диво
чи  із  каміння  стіни  мурував
і  не  чекав  дощу,  не  те  що  зливи,
а  щедро  все  довкілля  напував.

І  чумакам  до  солі  вистачало,
і  козакам  ставало  на  куліш,
як  південь  захищали  від  навали…
Тут  не  один  напився  вволю  кіш!

А  ще  діди  волів  своїх  поїли,
коли  поля  орали  під  жита,
і  вороним  батьків  давали  сили
у  вогняні  минувшини  літа…

Біжить  доба,  спливло  часу  немало,
і  майже  не  лишилося  води,
та  як  би  прикро  часом  не  бувало  –
це  нашої  історії  сліди…

01.08.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020

Трунок високосної весни

Видавалась  весна  та  холодною…
Високосний  виною  в  тім  рік?
Таємниче  всміхалась  мадонною,
та  чомусь  повернула  убік…

А  давайте  ми  чаю  заваримо
з  бергамотом,  а  то  –  з  чебрецем.
Посмакуємо  запахів  чарами,
і  подякуєм  долі  за  це.

А  давайте  змішаємо  пахощі
медуниці  і  м‘яти  в  вінок.
Незрівнянні  емоції  радощів
подарує  нам  трунку  ковток!

В  їх  обіймах  шалених  утонемо,
нетерпляче-відвертих,  палких,
і  поринемо  знову  ми  в  спомини
потаємні,  а  часом  гіркі…

Тож  давайте  ми  чаю  заваримо
із  жасмином,  а  то  й  чебрецем,
бо  весняним  смакуючи  маревом,
я  сумую  за  вашим  лицем…

31.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2020

Жайвір

У  небі  бездоннім,  над  степу  розвоєм,
де  зелені  море  й  весняна  блакить,
між  променів  сонячних,  над  головою,
маленька  пташина  чарівно  бринить.
Заходиться  співом  казкової  днини,
виводить  рулади  свої  угорі
під  подихи  вітру  і  шепіт  калини,
в  палітрі  яскравих  сільських  кольорів.

Той  щебет  у  душу  спадає  рікою,
неначе  сріблястий  весняний  потік,
і  манить  дитинства  сягнути  рукою,
губами  торкнутися  милих  повік…
Здається,  нічого  уже  не  потрібно,
бо  радістю  серце  наповнене  вщерть.
Щебече  сіренька  пташина  привітно,
вплітає  веселку  в  земну  коловерть…

липень  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2020

Дідова хата

Побіля  лісу,  прямо  під  горою,
сумливо  на  околиці  села
стоїть  хатина,  крита  осокою
рівнесенько,  стеблина  до  стебла.

Там  під  ногами  глиняна  долівка,
в  кутку  ікони,  а  навколо  пліт  –
стара-стара  батьків  моїх  домівка,
лиш  вікна-очі  дивляться  у  світ…

Одвірки  покосилися  від  часу,
віконниці  схилились  до  землі,
давно  уже  не  совається  засув
і  тріщини  у  стелі  чималі…

Полинули  у  вирій  мама  й  тато,
лишилася  у  кинутім  селі
дідівська  лампачева  біла  хата
в  гаптованім  соломою  брилі…

26.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020

Контролер

Він  контролює  вся  і  все,
земельний,  мовний  рубікон,
і  влади  повноту  несе!  
Лиш  віртуально  –  язиком…

25.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020

Хай йому грець!

Добігти  мріяв  я  до  виднокола
і  зазирнути  аж  за  небокрай,
здолати  свого  серця  клятий  холод,
бажань  душі  задовольнити  голод
і  відшукати  щастя  водограй.

Уперто  крокував  назустріч  сонцю,
десятки  років  йшов  за  горизонт…
А  зараз  від  душі  –  сріблястий  стронцій
і  лише  власна  тінь  у  охоронцях
та  роздумів  зело́  тісний  ескорт.

У  тебе  очі  –  ліхтарі  зелені,
янтарні  стріли  дикого  кота
з  відтінком  ізумруда,  ли́сту  кленів.
Їх  дарував  тобі  спокуси  геній,
лиха  з  них  ша́рмом  віє  доброта…

Іще  бракує  вражень  і  емоцій,
розбитих  в  дру́зки  келихів-сердець?
Твоїх  до  болю  фантастичних  лоцій,
з  еротики  смако́м  на  кожнім  кроці
я  начитався,  люба…  Хай  їм  грець!

2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2020

Смолоскип

Пси  Україну  рвуть  на  частки,
навколо  тисячі  щурів,
в  повітрі  чорнокрилі  чайки…
Та  то  не  чайки  угорі,
то  ненаситні,  хижі  круки.
Гієн  згуртовані  полки
чекають  зиску  від  розпуки,
як  це  було  впродовж  віки…

Усе  тісніше  їхнє  коло,
рукою  можна  вже  дістать…
А  де  ж  ті  леви  і  соко́ли,
де  соколят  численна  рать?
Куди  поділись  генерали,
чому  замовкли  гетьмани́?
Невже  усі  із-за  Уралу,
для  них  також  нема  війни?!

Одна  знедолена  країна
та  розпорошений  народ…
Невже,  невже  таки  руїна…
Невже  не  спекатись  заброд?!
Хіба  не  бачить  це  Мазепа
і  Калнишевський  все  ж  осліп,
а  Полуботок  хоч  від  себе
не  вручить  старцю  смолоскип?!.

17.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020

Набат

Казали,  що  слуги  народу,
а  вийшло  –  лакузи  кремля,
істоти  без  племені  й  роду…
І  першою  впала  земля!
За  нею  нальоти  на  мову,
на  армію,  захисників…
Вітчизну  утратити  знову
є  ризик,  на  сотні  віків!

17.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020

Березань

Де  во́ди  рік  Дніпра  і  Бугу
та  мо́ря  чиста  бірюза
через  віки  пливе  фелюга,
Буян  міфічний  –  Березань.

Ще  Борисфеном  називали
той  клаптик  суші  в  давнину.
Через  шторми  в  десяток  балів
свою  несе  він  таїну…

На  острові  останню  зиму
провів  славетний  Святослав
і  ореол  його  незримо
повис  поміж  Дніпра  заплав…

Вплетуть  у  плескіт  хвилі  струни
бандури  думи  козаків,
а  вікінгів  германські  руни
занурять  в  глибину  віків…

Сармати,  скіфи,  турки,  греки,
русини  там  лишили  слід.
По  черепках  мілетських  глеків
пройшов  останнім  шляхом  Шмідт…

Музей  історії,  не  острів,
і  хвиль  безкрая  бірюза  –
жалкує  навіть  Каліостро,
що  не  відвідав  Березань!

15.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020

Що це було?

У  грудях  лише  туги  згустки,
нещадно  серце  рве  обман.
Сама  собі  обрала  пустку  –
розтанула,  пішла  в  туман…

Навіщо  ти  мене  влюбила,
надію  нащо  подала?
Злетіти  в  небо  вже  несила,
обидва  зламано  крила…

Та  я  й  один  у  полі  воїн
і  це  говорить  не  пиха.
Для  мене  нас  було  лиш  двоє,
як  палко  я  тебе  кохав!..

А  ти  шукала  лиш  розраду,
писала  жалібні  листи…
Злякалась  помсти  ти  за  зраду?
Та  я  простив  і  відпустив.

Твоя  уява  заблукала,
наснилися  якісь  дива?
Чого  тобі  було  замало?
Слова,  одні  пусті  слова…

Так,  не  почавшись,  обірвалась,
розтала  в  безлічі  ідей.
Ти  все  ж  писати  намагалась
чи  серце  вирвати  з  грудей?!.


18.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020

Цитадель

Переді  мною  свіжа  акварель,
де  во́ди  древніх  Бугу  й  Борисфе́ну
намили  в  гирлі  історичну  сцену
під  рукотворне  диво  –  цитадель!

Лиман  вона  тримала  на  замку.
Очаківська  в  її  основі  банка
та  Ольвії  міле́тської  останки
в  Ачі-Кале  і  Кінбурна  вінку.

Чого  і  не  було  за  довгий  час
у  краї  цім  південнім,  чорноморськім…
Ватаги  тут  гуляли  запорозькі    –
турчи́на  воювали  і  не  раз!

Між  Кінбурном  і  Да́шевом  колись
у  чайці  ген,  на  самому  обніжку,
ота́ман  спочивав,  Самійло  Кішка,
і  з  мілини  удалечінь  дививсь.        

А  згодом  па́лі  вбили  в  три  ряди,
по  сотні,  за  наказом  Катерини,
насипали  піску,  каміння,  глини
і  острів  Батарейний  встав  з  води.

І  став  блок-форт,  гарматам  укриття,
з  десятками  масивних  казематів,
запасами  припасів  і  снарядів
на  захисті  цивільного  життя.

У  всі  часи  твердиня  –  ласий  шмат
була  і  є,  і  буде  для  загалу…
Тож  котики  морські  облюбували
ту  цитадель,  а  їм  і  біс  не  брат!

12.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020

Горить коса

Горить  коса,  палає  літом  небо,
все  поглинає  полумʻя  стіна!
Природа  віддає  останню  требу  –
життя  життям  оплачує  сповна...

Заграва  підіймається  над  морем,
у  тому  пеклі  гине  все  живе                          
і  рани  залікуються  не  скоро,
не  скоро  серце  лісу  заживе...

Палає  Кінбурн,  вікова  окраса,
прамати  димом  лине  в  небуття.
За  все  платити  видається  з  часом,
за  все  спитає  зрештою  життя.

04.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020

Вітряки

Млини...
Млини  ідуть  по  полю
і  мелють  вітер  на  шматки,
а  з  ним  мою  щербату  долю,
немов  посохлі  пелюстки...
Вони  ідуть  на  захід  сонця
чи  навпаки  –  таки  на  схід?
Руйнівники  чи  оборонці
в  душі  лишають  часу  слід?

Млини…
Млини  шматує  вітер,
здуває  з  ніг  і  крила  рве…
Уже  той  вітер  пам‘ять  витер
і  совість  витер  –  все  живе!
Ми  розбрелися  чорним  полем,
як  безпорадні  вітряки,
і  серце  повнить  чорним  болем  –
далась  байдужість  узнаки…

Млини…
Млини  бредуть  у  вічність…

2,  3  липня  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020

Кінбурнська жара

Коса,  дорога,  рев  мотора,
пісок  розпе́чений,  жара...
До  моря,  вниз  і  знов  угору,
повзе  авто  на  всіх  пара́х.

Оба́біч  ліс,  столітні  со́сни,
вірніше  за́лишки  ліска́.
Було  їм  вирости  непросто,
у  них  планида  нелегка...

Надривно  кашляє  і  чхає
старий,  подертий  «Кадилак».
Під  колесо  ледь  не  втрапляє
поза  сценарієм  дивак...

Не  талани́ть  з  само́го  ранку,
та  і  увечері  жара...
Лишаю  не  налиту  склянку,
звертати  з  колії  пора!

05.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020

Одна лиш мить*

Безліч  химер  в  нашім  світі  бурхливому.
Є  тільки  мить,  та  нема  вороття.
Є  лише  мить  на  шляху  норовливому  –
саме  її  називають  життям.
[i]Є  лише  мить  на  шляху  цім  мінливому,
саме  вона  має  ім’я  –  Життя.[/i]

Спокій  віків  душу  щиру  не  радує…
Тиша  віків  –  нам  серця  холодить,
а  для  зорі,  що  зірвалась  і  падає,
є  тільки  мить,  пломеніюча  мить.
А  для  зорі,  що  зірвалася  й  падає,
є  тільки  мить,  пломеніюча  мить.

Світ  весь  летить  вдалину  блискавицею,
та  не  завжди  по  дорозі  удвох.
Хоч  дорожу  –  ризикую  сторицею
власним  життям  і  суддя  мені  Бог!
[i]Чим  дорожу,  як  у  небі  –  зірницею,
миттю  лише,  а  суддя  мені  –  Бог…
[/i]
Щастя  в  біду  сяє  також,  за  обрієм.
Ризик  значний…  Не  було  б  каяття!
Є  тільки  мить  між  прийдешнім  і  пройденим,
саме  її  називають  життям.
Є  лише  мить  між  прийдешнім  і  пройденим,
саме  вона  ім’я  має  –  Життя!

28.06.2020

[i]*  Переспів  твору  Леоніда  Дербеньова  «Есть  только  миг».
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020

Згасають друзі

Згасають  друзі,  час  летить  спонтанно,
і  тут  не  вберегтися  від  біди.
Одні  ідуть  на  Небо  невблаганно,
а  дехто  з  інших  –  просто  в  нікуди́…

Найбільший  ворог  дружби  завше  заздрість,
вона  зламала  не  одне  крило.
Як  успіхи  товариша  не  в  радість,
то  й  натяку  на  дружбу  не  було…

І  правда  завжди  димом  очі  ріже,
бо,  зазвичай,  ламає  хибний  круг.
Та  хто  вам  скаже  чесно  слово  свіже,
як  не  старий,  надійний,  вірний  друг!

А  у  житті,  на  жаль,  всього  буває,
лише  Господь  не  робить  помилок.
Говорять  не  дарма,  що  оживляє
в  біду  нас  дружби  вірної  ковток.

Коли  у  цім  скінчилася  потреба,
а  око  шилом  коле  правда  щира,
якщо  старої  дружби  вже  не  треба  –
прощай,  не  дру́же!  Йди  собі  із  миром…

03.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020

Життєве море

За  хвилею  хвиля,  то  па́діл,  то  гребінь,
і  пусто  на  милі  округ.
В  пучину  безсило  і  знову  до  неба
злітає  життя  мого  струг…

Шторми,  урагани,  цунамі  і  шквали
чатують  його  на  шляху.
Вітрила  не  раз  і  не  два  шматували
вони  в  лютовій  і  пургу.

Та  лише  долине  мелодія  скрипки,
за  нею  озветься  кларнет  –
упевнено  знову  мілини  і  рифи
долає  вже  справжній  корвет!

14.06.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020

Повінь

У  ревній  повені  думок
втопає  смуток  мій.
Над  нею  стелиться  димок
із  нездійсненних  мрій
і  тане  в  озері  зі  снів,
без  берега  і  дна,
поміж  затоплених  човнів
і  присмаку  вина…

Посеред  цвіту  і  парші
прямує  все  живе.
Кипить  у  марева  ковші
жахіття  вікове
і  меланхолія  хвилин
стікає  на  олтар.
Ті  краплі  сіє  часу  плин
із  шепотом  кіфар…

28.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2020

Сама

Своєї  досягла  мети?
Кохаєшся  на  день  по  двічі?
В  стосунках  вже  нема  сльоти?
Чому  ж  тоді  палають  вічі?!

Чом  задоволення  нема?
Кого  тепер  ізнов  шукаєш?
В  душі  була  і  є  сама,
навряд  чи  серцем  покохаєш!..

24.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020

Лукавому

Ступивши  на  слизьку  дорогу,
хоч  і  сидиш  ти  на  коні,
молитися  не  варто  богу,
як  тиснеш  руку  сатані!..

10.10.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020

Королевам можна все?

Усе  життя  вона  прагнула  чогось  кращого,  хронічно  відчуваючи  внутрішнє  незадоволення  тим,  що  уже  мала.  Їй  хотілось  більшого,  чогось  яскравішого  і  романтичнішого…  Вона  сподівалась  і  помилялась,  шукала  і  терпіла  чергову  невдачу.  Вона  малювала  барвистий  план  і  це  у  неї  знову  не  виходило.  Вона  палко  жадала  і  вкотре  обманювалась  у  своїх  надіях…  Її  бажання  були  непереборними.  Кожного  разу  вони  спонукали  кидатися  в  обійми  невідомого  прийдешнього,  яке  видавалось  привабливішим  за  нинішню  дійсність.
В  той  же  час,  як  це  не  парадоксально,  страх  утратити  наявне  не  покидав  її  ні  на  мить.  Все  таки  сім’я,  чоловік,  діти,  дах  над  головою…  Хоч  і  випиває,  але  ж  свій,  вже  звикся,  має  більш-менш  стабільний  заробіток.  Житло  нехай  без  особливих  зручностей  і  не  в  центрі  міста,  одначе  власне,  поряд  річка,  відносно  чисте  повітря,  невелика  присадибна  діляночка.  Авто  хай  і  не  «Ferrari»  чи  «Lamborghini»,  та  все  ж  на  ходу  і  має  досить  пристойний  вигляд.
Доводилося  поєднувати  непоєднуване…  Побут  і  свято,  мрії  і  реальність,  чоловік  і  коханець,  а  часом  і  не  один…  Але  це  вдавалося  їй  далеко  не  завжди.  Як  наслідок  –  сімейні  сварки,  а  то  й  красномовні  сліди  від  них,  в  т.ч.  під  очима,  поєднувались  знову  і  знову  з  палітрою  нових  вражень,  надій  і  сподівань.
Та  і  свята  не  завжди  тривали  так  довго,  як  би  їй  того  хотілося.  В  одних  випадках  коханці  були  одруженими  і  до  їх  планів  не  входило  створення  нової  сім’ї  з  любаскою.  В  інших  –  на  перешкоді  ставали  її  не  остаточно  визначене  сімейне  становище  чи  недостатньо  високий  статус  пасії.
Ні,  теоретично  вона  була  давно  готова  залишити  свого  чоловіка.  Тим  більше,  що  формально  сім’ї  уже  не  існувало.  Але  вона  шукала  не  просто  іншого,  навіть  не  просто  кращого.  Їй  потрібен  був  безпрограшний  варіант.  Їй  були  необхідні  гарантії!
Алгоритм  цих  гарантій  зводився  до  вислову  –  Я  королева,  а  королевам  можна  все!  До  того  ж,  як  не  дивно,  завдяки  черговому  такому  роману  вона  тримала  на  короткому  повідку…  батька  своїх  дітей.
До  чого  це  я?
По-перше,  королівство  передбачає,  як  правило,  наявність  короля  і  усталену  ієрархію  його  стосунків  із  королевою,  а  по-друге,  королівський  статус  зобов’язує,  оскільки  складається  не  тільки  з  прав  та  привілеїв,  але  і  відповідних  обов’язків!
Видається,  що  ось  такі  королеви  виростають  саме  із  принцес  на  горошині,  які  так  і  не  зуміли  зустріти  своїх  принців…

P.S.  А  ще  трапляються  і  імператриці!

19.11.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876417
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020

Сіті

[i](Із  циклу  "Казки  для  дорослих")
[/i]
Давним-давно  біля  самого  синього  моря  жив  один  юнак  на  ім’я  Петро.  Його  батько,  діди  і  прадіди  були  рибалками.  Іще  змалечку,  як  і  майже  всі  чоловіки  їх  селища,  він  ходив  зі  старшими  у  море  на  риболовлю.  То  було  чи  не  єдине  джерело  існування  родини.  Поступово  його  син,  а  потім  і  два  внуки,  теж  не  зрадили  сімейним  традиціям  і  разом  з  ним  майже  половину  свого  часу  проводили  в  морі.
Згодом  Петро  став  дідом.  Все  важче  йому  було  змагатися  з  крутими  солоними  хвилями  і  пронизливим  вітром.  Руки  поступово  втрачали  ту  силу,  що  з  легкістю  дозволяла  утягувати  до  човна  багатопудові  мокрі  сіті  разом  з  уловом  чи  під  час  танцю  тримати  в  кожній  по  гарній  дівці.
Оскільки  старий  рибалка  не  звик  довго  сидіти  без  діла,  то  заходився  потихеньку  відновлювати  навички  в  плетінні  сіток.  Цьому  ще  у  далекому  дитинстві  учив  його  дід  Михайло,  коли  у  свій  час  перестав  ходити  у  море.  Через  кілька  місяців  наполегливої  праці  дід  Петро  не  тільки  згадав  основні  хитрощі  сіткоплетіння,  але  і  став  це  робити  настільки  вправно,  що  за  день  з  його  рук  виходило  вже  по  кілька  метрів  добротної  сіті  вічка  середнього  розміру.  Згодом  він  почав  плести  і  на  замовлення,  а  ще  через  кілька  років  ця  робота  стала  приносити  сім’ї  прибутки,  які  за  своїми  розмірами  майже  не  уступали  доходам  з  риболовлі.
Але  життя  знову  внесло  свої  корективи.  Сільське  рибальство  поступово  стало  занепадати  через  неконтрольований  рибний  промисел,  як  говорять  останнім  часом,  великих  операторів  та  всезростаючого  забруднення  моря  наслідками  технічного  прогресу.  Так  дідове  плетиво  вийшло  на  перше  місце  в  формуванні  сімейного  бюджету.
Одначе  і  це  відносне  благополуччя  також  тривало  недовго.  Всі  карти  старому  сплутала,  як  він  полюбляв  говорити,  велика  китайська  економічна  революція.  Виробництво  китайських  дешевих  сітей,  як  і  всього  іншого  ширпотребу,  на  початку  третього  тисячоліття  набрало  таких  стрімких  темпів,  що  дідів  бізнес  майже  зазнав  банкрутства.  Хоча  заморські  сіті  були  неякісними  і  служили  в  кілька  разів  менше,  але  через  брак  коштів  навколишні  рибалки  часто  вимушені  були  надавати  перевагу  більш  дешевому  продукту  китайської  революції.
Засумував  дід  Петро,  бо  на  горищі  у  нього  зібралась  уже  не  одна  сотня  метрів  нереалізованої  сітки,  а  грошей  на  купівлю  ниток,  шнура,  свинцю  та  поплавків  хронічно  не  вистачало.  Та  одного  разу  вихід  зі  скрути  прийшов  звідти,  звідки  його  ніхто  і  не  очікував.
Якось  по  обіді  дід  Петро  сидів  на  березі  моря,  звісивши  ноги  вниз  зі  скелястого  обриву,  і  вдивлявся  в  синю  далечінь.  Стояв  мертвий  штиль  і  старий  із  задоволенням  пускав  кільця  густого  диму,  затягуючись  самосадом.  Останні  кілька  десятків  років  він  набивав  свою  стару  рибацьку  люльку  тютюном,  який  уже  традиційно  вирощував  у  себе  на  городі.  Незважаючи  на  спеку,  старий  почувався  добре,  оскільки  майже  половину  життя  провів  у  відкритому  морі  під  пекучим  південним  сонцем.  Раптом  із-за  спини  до  нього  стали  долинати  звуки  чиїхось  кроків,  а  через  хвилину  він  почув  зичне  «Добрий  день».  Повернувши  голову,  дід  побачив  молодого,  добре  одягненого,  молодика  років  тридцяти.
Незважаючи  на  таку  жару,  на  ньому  був  легкий  літній  костюм  кремового  кольору,  білосніжна  сорочка,  бежеві  краватка,  пояс  і  модельні  черевики  з  крокодилячої  шкіри  майже  одного  відтінку.  Та,  очевидно,  що  головною  родзинкою  убрання  незнайомця  був  елегантний  світло-сірий  капелюх  з  широкими  крисами,  який  у  таку  неймовірну  спеку  виконував  ще  і  роль  літньої  парасольки.
Вартість  лише  цього  бриля  в  кілька  разів  перевищує  ціну  моєї  звичайної  сітки  середнього  розміру,  –  мимоволі  мелькнула  думка  в  дідовій  голові,  –  а  за  всю  одіж  цього  франта  можна  купити  потримане  імпортне  авто  в  непоганому  стані.  За  все  своє  життя  мені  тільки  одного  разу  довелося  бачити  щось  подібне.  То  було  майже  півсторіччя  тому,  коли  на  сцені  обласного  палацу  культури  я  отримував  з  рук  першого  секретаря  обкому  партії  разом  з  іншими  передовиками  області  орден  трудового  червоного  прапора,  –  продовжував  згадувати  старий.
В  той  же  час  молодий  франт  на  крутому  морському  березі  уважно  дивився  на  діда  зверху  вниз  з-під  широко  поля  свого  елітного  капелюха  мишачого  кольору,  ніби  скануючи  необхідну  інформацію.  Масний  погляд  таких  же  сірих  очей  незнайомця  кілька  десятків  секунд  уважно  дірявив  старого  від  підошов  його  стоптаних  парусинових  черевиків  до  старенького  солом’яного  бриля,  заклеєного  в  кількох  місцях  прозорим  скотчем.
–  Добрий,  якщо  не  жартуєте,  –  нарешті  відповів  дід  Петро  і  знову  втупив  свої  побляклі  з  часом  очі  в  бірюзу  південного  моря.
–  Ні,  жодних  жартів.  Я  до  вас  в  нагальній  справі,  –  жваво  защебетав  молодик.  –  Маю  честь  рекомендувати  себе  –  Жорж,  технічний  директор  вокально-інструментального  гурту  «Співочі  бікіні».  Прибув  зі  столиці.  Зараз  ми  закінчуємо  підготовку  нової  концертної  програми  для  гастролей  країною  і  близьким  зарубіжжям,  яка  буде  називатися  «Візьми  мене…»  –  несподівано  він  зупинився  від  крику  чайки,  що  пролетіла  над  самісінькою  головою.  Вона  шугонула  так  близько,  що  своїм  крилом  мало  не  збила  з  незнайомця  дорогого  капелюха,  –  «…у  синю  даль»,  –  закінчив  той  дещо  збентежено,  невдовзі  прийшовши  до  тями.
Хоча  дід  і  не  зрозумів  ні  назви  гурту,  ні  хто,  кого  і  куди  повинен  був  узяти,  але  уточнювати  всі  ті  делікатні  моменти  у  прибулого  не  став.
–  Даруйте,  чим  же  я  можу  вам  допомогти?  –  лише  і  вимовив  він  здивовано.
–  Справа  у  тому,  що  мені  рекомендували  вас,  як  відомого  майстра  сіткоплетіння,  –  продовжував  молодик,  завбачливо  тримаючи  свого  шикарного  бриля  уже  в  руках.
–  Ви  що,  під  час  гастролей  збираєтесь  ловити  рибу?  –  запитав  дід  з  легкою  лукавою  усмішкою,  що  ледве  показалася  з-під  довгих  сивих  вусів  старого.
–  Можна  сказати  і  так…  –  муре  обличчя  молодика  прямо  розпливлося  в  солодкуватій  посмішці.  –  Вчора  модельєр  групи  вкотре  забракував  партію  матеріалу  для  виготовлення  нових  костюмів  солісткам  ансамблю  через  низьку  якість  китайської  сировини.
–  Але  я  не  торгую  тканиною…  Я  плету  і  продаю  риболовні  сіті…
–  Це  саме  те,  що  мені  потрібно!  –  аж  підскочив  молодик,  плеснувши  однією  рукою  себе  по  ляшці  і  не  даючи  старому  закінчити  думку.  В  іншій  він  продовжував  тримати  капелюха,  не  наважуючись  знову  одягти  його  на  голову,  оскільки  чайки  навколо  так  і  розсікали  своїми  гострими  крильми  гаряче  повітря.
–  Все  одно  не  розумію  вас,  –  від  здивування  очі  старого  помітно  округлилися,  а  люлька  мало  не  випала  із  рота.
–  Ну,  це  зовсім  просто,  –  продовжував  далі  технічний  директор.  –  З  метою  досягнення  максимального  ефекту  концертні  костюми  молодих  солісток  ансамблю,  трусики  і  ліфчики,  було  вирішено  пошити  зі  звичайної  риболовної  сітки.  Так  би  мовити,  маркетинговий  хід!  –  знову  зі  знанням  справи  посміхнувся  прибулець.
Почувши  це,  дід  Петро  так  і  не  зміг  повністю  скрити  своє  здивування.  Якщо  його  роззяплений  рот  хоч  якось  загубився  між  пишними  вусами  та  бородою,  то  вирячені  очі  так  і  не  змогли  сховатися  під  бровами  старого,  що  нависали  густими  кущами  колючого  дроту  щедро  пофарбованими  довгим  і  непростим  життям  у  сріблястий  колір.
Подробиці  подальшої  розмови  мені  не  відомі,  але  з  тих  пір  справи  у  діда  Петра  суттєво  покращились.  Принаймні  останнім  часом  старий  ходить  в  нових  чоботях,  хоч  і  не  з  крокодилячої  шкіри,  та  в  модному,  як  у  технічного  директора,  світлому  брилі  з  широкими  полями.  Він  також  більше  не  скаржиться  на  відсутність  роботи  і  брак  коштів  на  закупку  ниток  та  іншого  реманенту  для  сіткоплетіння.
Мабуть  в  його  сіті  знову  стала  ловитись  риба,  хоча  і  дещо  іншого  характеру…
01.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876182
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020

Гойдалка

[i][b]Вступ
[/b][/i]
Фантастична,  із  самого  піднебесся,  гойдалка  звисала  над  обривом,  що  майже  на  півтори  сотні  метрів  стрімко  підносився  над  лиманом.  По  ліву  від  Олексія  руку  Дніпро  і  Південний  Буг  уже  спільними  зусиллями  несли  свої  води  до  Чорного  моря,  а  те  радо  зустрічало  їх  відразу  ж  за  островом  Березань,  по  праву  руку.
Олексій  босими  ногами  упевнено  стояв  на  ретельно  витесаній  невідомим  майстром  грубій  сосновій  дошці  і,  міцно  тримаючи  в  руках  льняні  линви,  розгойдувався  все  вище  і  вище.  Коли  та  велетенська  гойдалка  линула  вперед,  він  пролітав  прямо  над  островом  і  подумки  занурювався  у  смарагдові  хвилі  лиману,  а  на  зворотному  шляху  –  поринав  поміж  легкі  хмарини,  що  білими  лебедями  пливли  за  вітром.
У  такі  миті  Олексієви  очі  просто  світилися  радістю  і  майже  зливалися  то  з  прозорою  бірюзою  лиману,  то  з  клаптиками  блакиті,  що  мелькала  між  хмарин.  Він  давно  вже  не  відчував  такої  легкості.  Напевне  ще  зі  студентських  років,  коли  після  закінчення  десятирічки  справжня  хвиля  юнацького  кохання  накрила  його  з  головою  і  понесла  разом  із  собою  у  новий  світ  людських  стосунків  і  незнайомих  досі  некнижкових  реалій.  Щира,  добродушна  посмішка  грала  на  його  ледь  відкритих  вустах  і  тихенько  перегукувалась  з  першими  промінцями  сонця,  що  через  велику  скляну  веранду  залітали  в  кімнату  з  боку  Інгулу.
Ранній  дзвінок  сполохав  ту  ідилію  щастя  і  Олексій,  відкривши  ще  сонні  очі  та  взявши  з  письмового  столу  телефон,  вийшов  на  терасу  другого  поверху  власного  будинку.  Біля  відкритого  настіж  вікна  він  зупинився  і  став  уважно  слухати.
–  Так.  Зрозумів.  Виїжджаю.  Планую  бути  за  п’ять-шість  годин,  –  коротко,  як  колись  у  часи  військової  служби,  відповідав  він  ранньому  співбесіднику,  власнику  стурбованого  голосу.
Телефонувала  сестра.  Повідомила,  що  батькові  стало  гірше  і  він  просить  сина  приїхати.  Протягом  року  хвороба  поступово  прогресувала  і  останній  місяць  рідні  було  зрозуміло,  що  це  може  статися  будь-коли…
Кинувши  мобільний  на  робочий  стіл,  який  стояв  поряд  з  ліжком,  Олексій  навіть  не  звернув  уваги  на  не  заправлену  постіль.  Поспіхом  умився,  одягся  і,  обмежившись  склянкою  простої  води  замість  звичної  ранкової  кави,  схопив  «барсетку»  та  вискочив  на  ґанок.  Стрибнувши  до  салону  авто,  запустив  двигун  і  дав  газу.
–  Добре,  що  вчора  встиг  заправити  повний  бак,  –  мелькнуло  в  голові,  –  бо  абиде  нормального  пального  не  знайти,  а  попереду  майже  пів  тисячі  кілометрів  непростого  шляху.
За  пару  годин,  десь  на  середині  дороги,  погода  різко  змінилася.  Налетів  поривчастий  боковий  вітер,  небо  поступово  затягло  сірим  хмаровинням.  На  землю  спустилися  сутінки.  Раптом  перед  очима  знову  з’явилася  та  небесна  гойдалка.  Вона  поважно  спадала  прямо  над  дорогою  між  двох  темних  грозових  хмар,  що  закривали  собою  все  над  головою.  При  цьому  велетенська  ореля  то  наближалась,  насуваючись  майже  на  вітрове  скло  його  автомобіля,  то  знову  линула  вдалечінь.  Коли  в  черговий  раз  край  соснової  дошки  з  розгону  наблизився  майже  впритул,  Олексій  мимоволі  увібрав  голову  в  плечі,  ніби  намагаючись  уникнути  зіткнення.
–  І  отак  все  життя…  –  сумливо  промовив  він  до  самого  себе.  –  Вперед,  назад,  вгору,  вниз…  Та  ще  й  дивись,  щоб  голову  не  знесло!

Чому  раптом  саме  сьогодні  йому  пригадався  той  епізод  піврічної  давнини?  –  зловив  себе  на  думці  Олексій,  забираючи  свої  роздруковані  вірші  зі  старого,  але  надійного,  лазерного  принтера.  –  Вже  майже  пів  року  пройшло,  а  та  казкова  колиска  час  від  часу  спливає  у  нього  перед  очима.  Але  зараз  не  до  того.  Потрібно  ще  раз  пройтися  сценарієм  завтрашнього  виступу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875752
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020

Не варто

Ти  шукала  пригод
в  монотоннім  життєвому  морі
і  нових  відчуттів,
і  не  звіданих  досі  висот.
Не  гадала,  мабуть,
заподіяти  болю  чи  горя,
як  не  мала  бажання  –
отримати  кулю  в  висок.

Тож  живи  і  радій,
і  пиши,  як  завжди,  коли  зможеш,
бо  за  тінню  сумлінь  
не  сховати  душі  пустоту.
Та  на  когось  свої
прорахунки  складати  не  гоже,
як  не  варто  комусь
пам’ятати  свою  правоту.

13.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020

Смертельне коло

Тетяна  сиділа  з  низько  опущеними  плечима.  Її  голова  безсило  впала  на  груди.  З  лівої  руки,  що  безпомічно  лежала  на  колінах,  виглядав  клаптик  паперу  з  поспіхом  записаним  номером  телефону  сімейної  амбулаторії.  Права  ліаною  повисла  у  повітрі,  тримаючи  мобільний,  з  якого  долинали  характерні  уривчасті  звуки.
Величезна  маса  повітря,  вагою  в  сотні  кілограмів,  тиснула  на  жінку  і  позбавляла  її  можливості  навіть  поворухнутися.  Вона  була  спустошена,  вичавлена  і  розтоптана  одночасно.  У  голові  за  інерцією  знову  і  знову  продовжувала  вертітися  телефонна  розмова  з  сімейним  лікарем…
–  Допоможіть!  –  благала  вона  в  слухавку.  –  Вчора  у  мого  онкохворого  чоловіка  скінчилися  призначені  медичні  препарати.
–  Так  у  чому  справа?  –  протяжно-сонним  голосом  запитала  співбесідниця.
–  Потрібен  новий  рецепт!
–  З  цього  питання  вам  необхідно  звернутися  до  спеціалізованої  лікарні,  а  не  до  сімейного  лікаря,  –  так  же  спокійно  і  розмірено  почулося  в  трубці.
–  Справа  в  тому,  що  у  чоловіка  уже  кілька  днів  підвищена  температура,  а  тому  вузький  спеціаліст  відмовляє  у  видачі  рецепта  до  її  нормалізації…  –  з  помітним  хвилюванням  у  голосі  намагалась  пояснити  Тетяна.
–  Чим  я  можу  вам  допомогти?  –  байдуже  чулося  з  іншого  боку.
–  Будь  ласка,  прийміть  виклик  додому,  ви  ж  дільничний  лікар,  –  попрохала  Тетяна  з  надією.
–  По-перше,  не  дільничний,  а  сімейний.  По-друге,  вибачте,  не  можу.  В  зв’язку  з  епідемією  коронавірусу  ми  тимчасово  не  обслуговуємо  пацієнтів  вдома,  –  спокійно  долинав  сонний  голос  зі  слухавки.
–  Тоді  я  привезу  чоловіка  до  вас  у  амбулаторію  на  таксі.
–  Навіщо?  –  байдуже  звучав  голос.
–  Можливо  у  нього  коронавірусна  інфекція  і  потрібно  зробити  відповідний  тест  та  призначити  лікування?  –  поступово  нервове  напруження  у  Тетяни  зростало  і  витримка  починала  їй  зраджувати.
–  Почекайте,  не  кричіть.  Я  добре  вас  чую,  –  холодно  зупинив  її  голос  на  іншому  боці.  –  Яка  температура  тіла  у  вашого  чоловіка?
–  Коливається  в  межах  37,2  –  37,6  градусів,  –  відповіла  Тетяна  і  вогник  надії  зрушити  з  місця  славетний  механізм  реформованої  системи  медичної  допомоги  зажеврів  у  неї  десь  глибоко  в  підсвідомості.
–  Ускладнення  дихання  є?  –  продовжував  ставити  питання  голос.
–  Немає,  –  так  же  коротко  по  суті  відповідала  вона.
–  Ні,  це  не  ознаки  COVID-19,  –  спокійно,  але  категорично,  долинуло  зі  слухавки.  –  Везти  не  потрібно.  Таке  підвищення  температури  при  відсутності  симптомів  простудного  чи  іншого  захворювання  може  давати  сама  онкологія.  Це  не  наша  компетенція.
–  Що  ж  тоді  робити?!  –  приречено  майже  закричала  Тетяна.
–  Звертайтесь  в  онкодиспансер.  –  категорично  відрубала  сімейна  лікарка  і  поклала  трубку.
Коло  замкнулося…

12.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875637
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020

Планида в кожного своя

–  Нас  не  дарма  звела  планида
і  доля  в  нас  тепер  одна,  –
ти  говорила.  –  Краєвиди
смакують  з  келихом  вина!

Іще  попереду  немало,
чекають  нас  нові  краї!  –
надію  щедро  дарувала
і  ти  ж…  позбавила  її.

Лунає  ще  твоє  «forever»,
та  я  планиду  не  клену  –
дивлюся,  як  ростуть  дерева,
і  чую  тишу  неземну…

10.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020

Шлях до миру

Йдемо  дорогами  війни
яку  вже  сотню  довгих  років,
втрачаєм  доньок  і  синів,
стікаєм  кров’ю  крок  за  кроком…

Не  відпускає  нас  вона,
а  пам’ять  не  дає  спокою.
Війна…  Триклята  ця  війна!
Як  розпрощатися  з  тобою?

Як  не  утрапити  у  вир?
Де  вірна  в  майбуття  дорога?
Запам’ятаймо:  справжній  мир  –
дає  лиш  справжня  перемога!

09.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

На день закінчення війни

Сьогодні,  в  день  закінчення  війни,
у  скону  день  найбільшої  із  воєн,
перед  очима  Неньчині  сини,
і  в  першу  чергу  –  невідомий  воїн.

А  скільки  їх,  що  канули  в  пітьму,
у  бездну  провалилися  навіки.
Кляну  війну,  ту  прокляту  війну!
Ті  горя,  поту,  сліз  кривавих  ріки…

А  скільки  тих,  що  згинули  в  полях
і  стали  українським  чорноземом…
Їх  кров’ю  щедро  зрошена  земля
іде  на  продаж…  Та  уклін  доземний

десяткам,  сотням  тисяч  юнаків,
що  скошені  упали  на  півкроку,
сформованим  кістлявою  полків
у  ці  сімдесят  п’ять  непевних  років.

Схиляю  голову,  та  серце  тисне  біль
за  ненароджених,  убитих  і  померлих,
а  ворог  знову  б’є  і  б’є  у  ціль,
та  ще  й  з  трибуни  розсипає  «перли»…

Ішла  війна  та  –  за  життя,  на  смерть,
а  переможці  –  там,  на  полі  брані.
Терпіння  чашу  сповнено  ущерть  –
кінчать  пора  її,  панове  й  пані!

Пом’янемо́  полеглих  на  фронтах,
невидимих,  невизнаних,  забутих,
за  Україну  хто  віддав  життя.
Загиблим  –  пам’ять  вічна.  Смерть  іудам!

07.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020

Господиня тепла

Скибочка  Місяця  з  неба  вітається.
Мається,  кається,  крається  ніч…
Подумки  дума  за  думу  чіпляється,
теплістю  хату  наповнює  піч.

Пахне  борщем,  пиріжками  і  кашею,
булькає  в  горщику  смачно  куліш.
Тепла  хазяйка,  як  повною  чашею,
радо  стрічає,  запрошує  –  їж!

Темряву  пестять  оранжеві  сполохи,
лижуть  каглу́,  зазирають  в  коми́н.
Тихо…  У  за́пічку,  в  теплому  подиху,
сушаться  валянки  –  символ  зими.

Тепло  і  гоже…  Черінь  запишалася,
туляться  збоку  товсті  казани.
Я  на  лежанці  до  ранку  лишаюся,
піч-господиня  навіює  сни.

06.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020

Кохай

Зі  стелі,  прямо  на  подушку,
спадають  маревом  вірші
і  неспокійно  на  душі,
і  душу  крають  лемеші  –
за  смужкою  чергову  смужку…

Спустошена  твоя  душа
на  попелищі  власних  істин,
хоч  надкусить,  якщо  не  з’їсти,
чи  круто  замісити  тісто,
а  у  фіналі  –  ні  гроша…

За  це  і  вип’ємо.  Нехай
у  келиху  мартіні  грає
і  мрії  линуть  дивограєм
у  височінь,  до  виднокраю,
а  на  загал  –  життя  кохай!

06.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020

А я пишу

А  я  пишу  тобі  вірші
ночами,  подумки,  спонтанно
і  рожевіють  у  душі
емоції  стрімкі  фонтани.

Пишу  такі  прості  слова,
що  серце  спокою  не  знає,
кричить  вночі,  немов  сова,
про  те,  як  я  тебе  кохаю…

Пишу  тобі  про  почуття,
про  щем  і  розпач,  до  світання,
про  запізнілі  каяття
і  про  приреченість  кохання…

А  я  пишу  тобі  листи
у  небуття,  у  безнадію…
Прошу  кохання  –  відпусти,
і  знову  марю,  знову  мрію…
А  я  пишу…

06.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020

Поводирі

Ідуть  степами  кобзарі,
ідуть  стежками  України,
несуть  калину  і  барвінок
у  надвечір'я,  на  зорі…

І  пісню  кожен  з  них  несе
про  горьове  життя  кріпацьке
і  щастя  січове  козацьке,
яке  народ  ачей  спасе.

Віками  так  собі  ідуть,
у  кожного  в  руках  бандура,
а  на  шляху  –  бездушшя  мури
тернисту  перетнули  путь…

Ідуть  в  прийдешнє  кобзарі,
в  серцях  лунають  кобзи  струни
про  нелегкий  свободи  трунок,
та  їх  ведуть…  поводирі!

05.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020

Зоремия

Зберу  зірок  у  зоряне  відро,
що  у  траву  нападали  за  нічку,
і  диво  кришталеве  те,  цебро,
на  зоремию  понесу  до  річки.

Помию  зразу  крупні  і  яркі,
а  потім  всі  підряд,  на  перекаті,
бо  мають  бути  чистими  зірки
і  неодмінно  на  ясу́  багаті.

На  березі  опісля  просушу,
на  вітах  у  заснулої  маслини,
а  сам  мерщій  додому  побіжу
і  величезну  принесу  драбину.

До  місяця  приставлю,  а  затим
складу  зорини  знову  у  коновку,
полізу  в  ніч  і  сотворю  інтим  –
розвішаю  їх  на  небеснім  шовку!

04.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2020

Серебріє

Серебріє  ранню  в  небі  ранок,
іній  серебріє  на  гіллі,
а  рогач-пастух  отару  ярок
схоронити  хоче  у  імлі.

В  гамазеї  сонячного  неба,
в  ореолі  променів  палких
заховати  від  усіх,  для  себе,
з  викликом…  Сіяючі  зірки!

І,  о  диво,  те  йому  вдається!
Чи  не  так  буває  в  білі  дні?
Найчастіше  перед  носом  в’ється
те,  що  ми  шукаєм  вдалині…

04.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2020

Кінбурн кличе

Проснувся  Кінбурн  з  подихом  весни,
із  порухом  прозорості  в  повітрі,
дубів  та  сосен  погляд  заяснів,
і  сонце  встало  із  південним  вітром.

Коса  втопає  в  щебеті  птахів,
буяють  цвітом  дикі  орхідеї.
Вони  несуть  із  глибини  віків
природні  «саги»*  древньої  Гілеї.**

А  пелікан,  рожевий  старожил,
злітає  птеродактилем  під  зорі,
він  погляд  назавжди  приворожив,
легенди  тінь  у  лазуровім  морі.

Іще  скриплять  реліктові  ліси,
покриті  хмелем,  папороті  віттям,
та  їх  не  обійшли  скрутні  часи
на  зламі  третього  тисячоліття.

Я  хочу  зупинить  чарівну  мить
і  кличу  небайдужих  всіх  на  спротив  –
скарбницю  ми  ще  в  силі  захистить,
оспівану  великим  Геродотом!

03.05.2020

[i]*  Залишки  реліктових  лісів,  розташовані  в  піщаних  низинах,  переважно  дуб,  вільха,  береза,  сосна,  зарослі  диким  виноградом,  хмелем,  папороттю  та  іншими  болотяними  рослинами  і  травами,  які  за  їх  таємничість  та  містичність  місцеві  жителі  традиційно  називають  «сагами».
**  Гілея  –  за  Геродотом,  назва  частини  Скіфії  в  гирлі  рік  Борисфена  (нині  Дніпро)  та  Бог  чи  Гіпаніс  (нині  Південний  Буг).[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2020

Не віддам

Це  може  статися  з  будь-ким,
в  житті,  на  жаль,  таке  буває…
Розтане  вигадка  як  дим,
як  марево  за  небокраєм.
Насправді  витримка  –  не  сталь
і  в  полі  ти  одна  не  воїн,
і  слово  в  тебе  не  кришталь,
ти  не  стратег  сімейних  воєн…

Своє  сумління  на  картай.
Прощай.  Прощай,  моя  любове.
Той  дивограй  –  іще  не  край,
скінчилось  чудо  світанкове,
але  любов  таки  жива,
в  житті  то  не  остання  треба.
Дай,  Боже,  сили  і  слова,
щоб  написати  це  для  тебе…

Веселка  гратиме  з  дощем
і  розіллється  злива  перлів  –
любов  попереду  іще,
неправда,  що  вона  померла!
В  душі  лишилося  тепло,
чуття  безслідно  не  пропали.
Не  хмур,  лебедонько,  чоло  –
я  не  віддам  їх  на  поталу!

03.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2020

Південний степ

Південний  степ  –  ромашки  бенефіс,
волошки  трунок,  чебрецю,  полину,
а  з  материнки  запахом  покіс
чумацьким  шляхом  в  саму  душу  лине.

Вечірній  степ  –  казковий  дивограй,
наповнений  ущерть  п’янким  повітрям.
Шатро  зіркове  укриває  рай
під  охоронця  молодого  вістрям.

Південний  степ  –  букет  ефіру  трав
і  кольорів,  і  запахів,  і  стилю,
де  острівки  поміж  зела́  отав
із  ковили,  у  травні  посивілі.

І  жайвори́на  пісня  угорі,
і  цвіркунів  з  цикадами  концерти,
а  солов’їне  соло  в  дивогрі  –
із  гаю  розставляє  всі  акценти.

Південний  степ  –  дарунок  із  небес,
що  незрівнянний  у  своїм  розвої
довершеності.  Чудо  із  чудес,
надихатися  вволю  дай  тобою!

02.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2020

Бідолаха

Душею  бідний  чоловік,
бо  із  багатства  лише  гроші…
Лукавив,  крав  увесь  свій  вік,
волік  ці  непосильні  ноші…

«Тримайте  злодія!»  кричав,
немає  совісті  і  честі  –
йому  вдається  зазвичай
на  лисині  настригти  шерсті!

Підніме  всякого  на  сміх,
за  яву  видає  плацебо.
Він  правил  хоче  для  усіх
і  тільки  виключень  для  себе!

Шанує  Бога  на  загал,
Христа  згадає  і  Алаха.
Так  до  душі  йому  кагал,
що  в  лахах  скніє  бідолаха.

21.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872952
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2020

Тобі усе життя жаліти

Ти  будеш  все  життя  жаліти,
що  гендлювалася  собою,
що  розтоптала  щастя  квітень
і  душу  сповнила  журбою.

Ти  будеш  вічно  пам’ятати
свій  сон  і  гойдалку  до  неба!
Так,  дійсно  ти  не  краща  мати
і  не  врятує  жодна  треба…

Лихі  не  зітреш  обіцянки,
даремно  подані  надії  –
на  днищі  випитої  склянки
не  схоронити  злії  мрії…

А  осінь  вже  не  за  горами,
настане  час  і  піде  літо…
Вітрам  що  відчинила  браму  –
тобі  усе  життя  жаліти!

21.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2020

Метаморфози

Який  короткий  нині  світ,
як  мало  місця  розгулятись.
Минуло  тільки  сотню  літ,
а  груди  давлять  часу  ґрати…

Як  низько  впали  небеса,
яке  повітря  непрозоре,
іржею  сиплеться  роса
і  повнить  ненависті  море…

Який  обмежений  народ,
а  може  то  звичайне  стадо
чи  від  природи  нагород
століттями  чекають  чада?

Які  прокурені  зірки,
просякли  тупістю  і  зиском,
бо  чистоту  туман  липкий
єхидно  поглинає  блиском…

20.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2020

Контрольний постріл

                   [i]«…принижена  іншим,  –
                   красивими  словами,
                   красиві  слова  духовно  спустошили…
                   Контрольний  постріл  за  тобою!
                   Сподіваюсь  на  твоє  розуміння…
                   Прости  мене…»
                                                                       (з  листа)[/i]

Вербова  гілочко  моя!
Така  вся  ніжна  і  пухната,
а  мова  –  щебет  солов’я!
І  стільки  тих  розмов  про  тата…

Моя  ти  мавко  лісова,
легка  лебідко  білосніжна,
волошко  синя  польова,
маленька  пташко,  звабо  ніжна…

Про  тебе,  твій  тендітний  стан,
смарагдово-зелені  очі
тобі  подібне  хто  писав
в  безсонні  березневі  ночі?..

Хто  одягнув  тобі  суму́,
не  розумію  знову  й  знову...
Була  принижена?  Чому?
Оти́м  красивим,  щирим  словом?!.

Назад  немає  вороття?
Лети  в  засиджені  пенати
і  Бог  один  тобі  суддя!
Мені  за  що  тебе  прощати…

17.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2020

Хай мрії здійсняться

Життя  уявляєш  своє  –  як  червону  доріжку,
немов  ескалатор,  що  стрімко  несе  на  Олімп,
а  миле  лице  прикрашає  чарівна  усмішка.
Корони  немає,  та  сяє  удаваний  німб…

Завад,  перепон  в  цілім  світі  для  себе  не  маєш  –
до  зір  через  терни!  Упевнено  йдеш  до  мети…
Своє  і  чужі  ти  серця,  що  кришталь,  розбиваєш,
та  душу  усе  ж  намагаєшся  власну  спасти…

Ти  сизою  птахою  линеш  у  кожну  пригоду
і  віриш  безмірно  щоразу  в  щасливий  кінець…
Хай  збудуться  мрії  завітні  і  у  нагороду
ти  підеш,  нарешті,  під  той  довгожданий  вінець.

16.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2020

Сурма

Сурма  лунає  ріднокраєм,
коругви  тягнуться  увись  –
то  гетьман  козаків  збирає
у  круг  звитяги  як  колись!

Вона  голосить,  зве  в  дорогу,
на  захист  рідної  землі.
Не  забуваймо  про  Сварога,
щоб  не  сконати  у  петлі!

Пліч  о  пліч  станьмо,  браття,  сестри,
за  правду  й  віри  моноліт,
щоб  Україна  знов  воскресла
і  міцно  встала  із  колін!

Сурма  підносить  Батьківщину,
шикує  русичів  полки
і  про  свободу  пісня  лине,
про  мир  і  щастя  на  віки!

14.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2020

Ілюзії в 3D-форматі

Ступаю  килимом  із  моху
у  суму  непроглядну  ніч
немовби  вирвався  із  льоху
ілюзій  мерхотіння  свіч.

Бреду  тенетами  обману
по  кризі  світлих  почуттів
в  3D-химерності  оману,
до  ірреальності  в  житті.

Та  крига  під  ногами  тане,
поволі  кришиться,  тріщить
і  смак  еротики  обману
скуштую  скоро,  вже  за  мить…

Іду  із  вечора  до  рання,
за  кроком  свій  карбую  крок  –
несу  ілюзії  кохання
в  омегу  місива  зірок…

13.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2020

Кінець?

Продати  землю  України  –
це  тільки  частка  плану  юд!
Перетворити  у  руїну,
закабалити  бідний  люд
вони  поставили  метою,
звести  державу  нанівець?
Лишилось  «справитись»  з  війною
і  самостійності…  кінець!

09.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2020

Передчуття прекрасного

У  тебе  цілий  всесвіт  в  голові,
як  раптом  із-під  ніг  земля  зникає,
і  пристрасті  на  відстані  снігів
емоціями  душу  огортають…

Два  озера  зелені  розлились
і  серце  моє  вщерть  заполонили.
В  очах  у  тебе  чиста  неба  вись,
вони  дарують,  люба,  мені  крила!

Моя  жадана,  зоре  чарівна,
негадано  зійшла  над  небокраєм  –
у  всьому  світі  ти  така  одна!
Не  можу  зупинитись…  Я  кохаю!

29.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2020

Чудо з чудес*

Утону  я  в  очах  твоїх…  Ладно?
Це  для  мене  велике  щастя!
Підійду  і  промовлю,  –  Здрастуй,
я  кохаю  тебе!  Це  складно?

Ні  не  складно,  а  дуже  важко!
Дуже  трудно  любити!  Віриш?
Упаду  як  з  небес  пташка.
Зупинити  мене  встигнеш?

Як  поїду  далеко,  напишеш?
Хочу  разом  з  тобою  довго…
Дуже  довго,  навік!  Розумієш?
Будь  зі  мною  завжди.  Добре?

Я  відмови  боюсь  дуже…
Відкажи  мені,  тільки  мовчки.
Ти  очима  промов  «любиш»
і  сльоза  не  зволожить  очі!

Якщо  ні,  мила,  то  благаю,
не  картай  мене  поглядом  гострим,
не  підштовхуй  у  вир,  до  краю,
не  роби  свій  останній  постріл…

Я  кохатиму,  люба,  можна?
Якщо  навіть  не  можна,  буду!
Прилечу  я  завжди  на  поміч.
Ти  мене  для  мене  –  з  чудес  чудо!

1,2.04.2020

[i]*  Переспів  твору  Міхая  Емінеску.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2020

Піррова перемога

Перемогли  квартал  і  вулиця,
настали  нині  дні  сумні.
Все  продається  і  купується,
а  справа  –  лише  у  ціні…

01.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2020

Лілія

Ти  квітка  сонячна  гілеї,
чарівна  усмішка  твоя.
Шалена,  дика  орхідея,
рожева  лілія  моя!

Тендітно-мила,  ніби  пташка,
зелена  повінь,  неба  синь…
Волошка,  польова  ромашка,
в  моїх  долонях  відпочинь!

Не  говори  мені  «кохаю»,
йди  просто  поряд  все  життя.
Я  мрії  кращої  не  знаю,
як  наше  спільне  майбуття!

29.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2020

Оба́ві край

Ти  вийшла  феєю  з  туману,
що  очі  густо  застеляв,
бо  «Еротичного  обману»
тоді  я,  мавко,  не  читав.
У  щастя,  що  упало  з  неба,
ніяк  повірити  не  міг.
Не  знаю,  як  я  жив  без  тебе,
та  глузд  здоровий  переміг!

Все  ближче,  ближче,  крок  за  кроком
ми  наближались  уві  сні
наперекір  життя  урокам
і  сьогоденній  метушні…
Буття  ввійшло  в  чарівну  пору,
все  рідше  й  рідше  дні  сумні,
ми  подолали  нашу  гору
і  море  видно  вдалині!

Уже  боятися  не  стану,
все  ближче  той  жаданий  час,
як  еротичному  обману
настане  край.  Кохання  нас
наповнить,  бажана,  по  вінця,
зіллються  в  посмішці  серця
і  доля  всім  роздасть  гостинці,
і  приведе  нас  до  вінця!

26.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2020

Волошка

Ти  айстра  маленька  –  волошка,
ти  квітка  моя  чарівна.
У  платті  легкому  горошком
як  мавка  ти,  справжня  весна!

Волошки,  волошки  у  полі,
краплинами  впали  з  небес
Я  знову  в  життєвому  колі,
я  теж  ніби  фенікс  воскрес.

Волошка  моя  ти,  ромашка,
лілея  моя  чарівна,
маленька  прекрасна  комашка,
ти  пташка,  життя  ти  весна!

03.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2020

Я буду пахнути тобою

Я  буду  пахнути  тобою
під  серця  зрушене  биття.
Ми  розчинилися  обоє
у  наших  ніжних  почуттях…

В  очах  обоє  потонули,
нади́хатися  не  могли…
Лишивши  лихо  у  минулім,
ми  разом  подумки  пішли.

Коханням  вистелилось  ложе,
бажання  звали  в  таїну…
Тепер  і  Фрейд  не  допоможе
забути  ту  3D  війну!

У  пам’ять  врізались  до  болю
ті  пестощі  до  забуття…
Я  буду  пахнути  тобою,
моя  лебідко,  все  життя!

24.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2020

Хай живе книга!

Баладу  про  лицаря  честі  Айвенго
ми  чули  не  раз  і  не  два…
Від  гомону  про  незнайомця  із  Менга
вже  кругом  іде  голова.

У  башті  чекає  красуня-принцеса,
в  дорогу  спішить  Ланцелот.
В  руці  ще  димить  пістолет  у  Дантеса
і  скаче  вперед  Дон  Кіхот…

Герої  дитинства  з  новел  і  романів
живуть  у  дорослих  серцях,
а  вірному  братству  читців-книгоманів  –
нехай  не  настане  кінця!

27.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2020

Вірус корони

Відірваний  рукав  чи  комірець,
дірки  на  шта́нях,  спере́ду  й  сідницях,
останнім  часом  –  майже  що  взірець!
Дебільні  жести,  рухи,  руки,  лиця…

Корону  носить  підле  і  пусте,
у  пазусі  цеглина,  навіть  бита…
Коронавірус  –  може  саме  те,
щоб  цей  нахабний  ша́баш  зупинити?!

25.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2020

Твої очі

У  тебе  очі  –  ніби  море,
аквамарину  свіжа  синь,
арктичні  голубі  простори
прозора  неба  височінь.

У  тебе  очі  –  дві  волошки,
квітки  барвінку  у  траві,
краплини  бірюзи  горошком,
дзвіночки  ніжні  степові.

У  тебе  очі  –  мов  озера,
заплави  лазурові  плес,
Землі  блакитна  атмосфера,
сапфірне  дзеркало  небес!

У  тебе  очі  –  ясні  зорі,
у  них  небесна  глибина,
яскрава  музика  узорів…
Така  у  світі  ти  одна!

22.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2020

+Не можна

Не  можна,  мила,  словом  змалювати
те  щастя,  що  даруєш  ти  мені!
Сказать  «люблю»  –  нічого  не  сказати,
як  заметіль  квітнева  уві  сні…

Сказать  «кохаю»  –  ніби  теж  буденно,
про  зорі,  шлях  Чумацький,  древній  Віз…
Про  них  я  говорю,  пишу  щоденно,
щоночі  аж  до  ранку,  аж  до  сліз…

Як  серце  візьмеш  у  свої  долоні,
я  забуваю  люте  слово  «жах»
і  блякнуть  зорі  на  небеснім  лоні,
як  усмішка  засяє  на  вустах.

Кохана,  берегиня,  жінка,  мати,
у  хмарну  днину  –  промінь  у  вікні.
Не  можна,  люба,  словом  змалювати
те  щастя,  що  даруєш  ти  мені!

21.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2020

Вперед

Я  парасольку  зламану  відкрию
і  рано-вранці  вийду  за  поріг.
Дай  Боже,  уникати  чорториїв,
минулорічний  оминути  сніг…

Щоб  не  товкти  пусті  слова  у  ступі,
змахнувши  пил  зі  стоптаних  чобіт,
за  креативність  не  сприйняти  тупість
і  досягти  омріяних  орбіт.

Я  парасольку  зламану  відкрию  –
це  краще  ніж  нічого,  в  спеку,  дощ…
Іду  вперед,  бо  бачу  свою  мрію
і  ні  від  кого  не  чекаю  прощ.

21.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2020

Хто ти?

Наснилася  сама  дружина  Фрейда,
відомого  у  світі  дивака.
В  полон  узятий  був  шаленим  рейдом,
та  я,  зізнаюсь  чесно,  й  не  тікав.

Пливу  по  філософії  стосунків,
пірнаю  у  її  кохання  вир.
Таких  коштовних  доля  подарунків
мені  ще  не  робила  –  вір  не  вір!

Вона  не  філософії  професор  –
знавець  душі  великий,  просто  маг!
Чарівна  жінка,  лагідний  агресор,
моя  вершина,  милий  Кара-Даг!

У  неї  очі  –  лісові  озера
й  сама  немовби  мавка  лісова.
Про  неї  не  писав  Микола  Зеров
лише  тому,  що  він  її  не  знав.

Я  закохався  у  зелені  очі,
у  твій  осино-невимовний  стан,
у  дивовижні  вишні  губ  жіночих,
в  3D  відформатований  обман.

В  житті  я  зустрічав  жінок  немало,
та  певно,  люба,  ти  уже  остання.
Зізнайся  лише,  королево  балу,
ти  нагорода  все  ж  чи  покарання…

березень  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2020

Нарештi море

Я  закохався  у  її  роман,
у  креатив,  наповнений  собою.
В  бездонний  вир  ілюзій…  Це  чума!
Тону  в  3D-форматі  з  головою!

Ти  пам’ятаєш,  я  колись  казав:
«Як  станеться,  дізнаєшся  ти  перша».
Ще  сумнів  дещо  мозок  мій  терзав,
але  планида  наші  долі  вершить.

Та  безумовно  я  не  жартував,
можливо  як  тоді  тобі  здавалось.
Учителько  моя,  той  час  настав  –
на  щастя  чи  на  жаль,  але  це  сталось.

25-29.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2020

Чорним по чорному

У  чорнім  мареві  небес
чатує  чорний  кіт
як  порожнечі  вірний  пес.
На  сотні  тисяч  біт
він  засіває  неба  синь
печаллю  і  свинцем.
Він  чорного  бездушшя  син,
герой  дешевих  сцен.

Ступає  тихо  уночі,
пливе  в  пітьмі  густій.
Зелені  очі,  дві  свічі,
мелькають  між  хрестів.
На  чорноземах  його  слід
і  чорна  тінь  кругом.
Чорніє  чорний  сонця  схід
воронячим  крилом…

На  чорній  далечі  полів  –
чорниці  чагарі.
Лише  тиради  чорних  слів
клубочаться  вгорі…
Ще  Чорне  море  в  чорний  сум
підмішує  блакить,
та  чорний  саван  чорних  дум
опуститься  за  мить…

20.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2020

Моя любов

Моя  любов  –  безкрає  море,
безмежний  синій  океан,
його  глибини  і  простори,
і  невагомий  зорь  туман.

Моя  любов  у  люту  хугу
зігріє  серце  й  почуття.
Вона  мов  вірне  слово  друга
і  безневинна  як  дитя.

Моя  любов  –  каскад  фонтанів,
свята  симфонія  душі.
Як  я  люблю  тебе,  кохана,
не  скажуть  всі  мої  вірші!

16.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2020

Не спиться

Відкрию  щастю  настіж  двері,
пущу  кохання  на  поріг
і  ляжуть  думи  на  папері
відлунням  пройдених  доріг.

В  якому  ви  блукали  полі,
які  топтали  й  де  стежки?
Сумливо  усміхнуся  долі,
що  ділить  яву  на  стібки.

Буття  долати  п’ядь  за  п’яддю,
у  скрині  часу  берегти  –
як  вишивати  лише  гладдю,
це  не  дорога  до  мети!

Не  спиться  вдосвіта,  під  ранок…
Новий  етап  о  цій  порі?
Босоніж  вийду  я  на  ганок,
пущу  кохання  на  поріг!

17.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2020

Казка про рибака і рибку

Олександр  Пушкін

Жив  старий  зі  своєю  старою
біля  самого  синього  моря;
бідували  у  ветхій  землянці
рівно  тридцять  та  ще  і  три  роки.
Дід  ловив  завше  сіткою  рибу,
а  стара  свою  пряжу  сукала.
Раз  у  море  закинув  він  невід  –
той  вернувся  з  одним  баговинням.
Сіті  вдруге  старий  закидає  –
ті  вертають  з  травою  морською.
Лише  з  третьої  спроби  у  невід
упіймалась  малесенька  рибка,
вся  лускою  горить  золотою.
Стала  рибка  журливо  благати,
так,  говіркою  мовить  людською:
«Відпусти  мене,  старче,  до  моря,
дам  за  себе  безцінний  я  викуп,
відкуплюся  вже  чим  забажаєш».
Здивувався  старий,  налякався  –
тридцять  літ  і  три  роки  рибалив,
а  від  риби  не  чув  ще  і  слова.
Відпустив  все  ж  він  рибку  злотаву
і  промовив  до  неї  ласкаво:
«Бог  з  тобою,  красунечко  рибко,
відкупного  твого  не  потрібно;
йди  здорова  мерщій  в  синє  море
і  гуляй  на  широкім  просторі!»

Повернувся  тоді  до  старої,
розповів  їй  про  чудо  велике:
«Упіймалась  сьогодні  у  невід
не  проста,  а  із  золота,  рибка.
Говорила  людськими  словами,
відпусти  у  море  молила
та  бажання  здійснити  у  відкуп
взагалі  будь-яке  обіцяла.
Не  посмів  з  неї  одкуп  узяти,
відпустивши  сердегу  до  моря».
Засварила  мегера  старого:
«Просторіка  ти,  тютя,  дурило,
не  зумів  з  неї  викуп  узяти!
Хоч  ночов  би  у  неї  домігся,
бо  свої  розкололися  навпіл».

Ось  пішов  він  до  синього  моря,
бачить  –  плюскають  хвилі  у  берег.
Став  він  кликати  золото-рибку,
припливла  і  старого  спитала:
«Що  хотів  би  ти,  сивий  рибалко?»
Їй  уклінно  старик  промовляє:
«Пожалій,  государине  рибко,
поганьбила  злостива  дружина,
не  дає  мені  люта  спокою:
їй  новеньке  потрібно  корито,
бо  своє  вже  навпі́л  розкололось».
А  у  відповідь  рибка  злотава:
«Не  журися,  іди  собі  з  Богом,
буде  справне  у  неї  корито».
Повернувся  старий  до  старої  –
в  неї  дійсно  вже  ночви  новенькі.
Але  лається  більше  дружина:
«Просторіка  ти,  телепень,  дурень!
Попросив,  недолугий,  корито!
Чи  ж  багато  у  ньому  ко́ри́сті?!
Повертайся  негайно  на  місце,
поклонися  і  випроси  хату  –
це  для  рибки  зовсім  небагато».

Ось  приходить  до  берега  старець,
помутилося  море  блакитне.
Став  він  кликати  золото-рибку,
припливла  та  і  чемно  спитала:
«Що  хотів  ти,  рибалко  старенький?
Їй  у  відповідь  дідо  з  поклоном:
«Пожалій,  государине  рибко!
Ще  сильніше  стара  пащекує,
не  дає  бідоласі  спокою  –
хату  стерво  старе  вимагає».
А  у  відповідь  рибка  злотава:
«Не  сумуй  і  прошкуй  собі  з  Богом,
буде  хата  нова  тобі  й  бабі».
Чимчикує  старий  до  землянки,
та  немає  землянки  і  сліду  –
перед  ним  мальовнича  господа
з  димарем  із  червоної  цегли
ще  й  ворота  з  дубового  тесу.
На  причілку  усілась  газдиня
і  старого  чім  світ  проклинає.
«Просторіка  ти,  тютя,  дурило!
Недалекий  ти,  випросив  хату!
Повернися  і  рибці  вклонися:
вже  селянкою  бути  набридло,
стовповою  дворянкою  хочу».

Повертає  старий  знов  на  берег,
а  до  ніг  йому  котяться  хвилі.
Став  він  кликати  золото-рибку,
припливла  та  і  тихо  спитала:
«Що  стряслося,  похилий  рибалко?»
Той  у  відповідь  рибці  уклінно:
«Ще  сильніше  лютує  кобіта,
не  дає  бідоласі  спокою  –
вже  селянкою  бути  набридло,
стовбове  їй  дворянство  подайте».
А  у  відповідь  золото-рибка:
«Не  сумуй,  повертай  собі  з  Богом».

Як  вернувся  старий  до  дружини,
то  палац  він  високий  побачив.
Там  на  ганку  лютує  горгона
в  тілогрійці  із  хутра  ондатри,
а  на  маківці  кичка  парчева,
а  на  шиї  коралі  із  перлів,
пальці  рук  у  каблучках  і  перснях,
ноги  взуті  в  червоні  сап’янці.
Навкруги  запопадливі  слуги,
вона  б’є  їх,  за  чуба  таскає.
Промовляє  старий  до  старої:
«Добрий  день,  сановита  дворянко!
Вдовольнилась  душа  твоя  нині».
Та  прикрикнула  тільки  гордячка
й  на  конюшню  служити  послала.

Ось  неділя  проходить  і  друга,
а  стара  ніби  з’їхала  з  глузду:
знову  шле  чоловіка  до  рибки.
«Повертай  до  чарівної  феї:
вже  дворянкою  жити  набридло,
я  царицею  бути  бажаю,
вільно  править  навколишнім  людом».
Налякався  старий,  став  благати:
Що  ти,  бабо,  дурманом  об’їлась?
Говорити,  ступати  не  вмієш,
насмішиш  своє  царство  і  тільки».
Закипіла  сердита  старчиня,
по  обличчю  ударила  діда.
«Як  посмів  ти  перечити,  смерде,
стовповій,  благородній  дворянці?!
Йди  до  моря  і  зви  свою  рибку,
а  не  підеш  –  заставлю  насилу».

І  поплівся  старенький  до  моря,
набурмосилось  море  блакитне.
Став  він  кликати  рибку  злотаву,
припливла  та  і  чемно  спитала:
«Що  хотів  цього  разу,  дідусю?
Той  у  відповідь  рибці  з  поклоном:
«Вже  дворядкою  бабі  набридло,
захотіла  царицею  стати».
А  у  відповідь  золото-рибка:
«Не  сумуй,  повертай  собі  з  Богом!
Все  гаразд,  їй  царицею  бути».

Повернувся  до  баби  старенький,
бачить  царські  розкішні  палати.
В  них  гуляє  його  половина,
що  царицею  сіла  на  троні.
А  дворяни  з  боярами  служать,
наливають  заморські  напої;
на  закуску  їй  пряник  печатний,
навкруги  неї  грізна  сторожа,
що  сокири  та  шаблі  тримає.
Як  побачив  старий,  налякався!
Поклонився  властительці  в  ноги
і  промовив:  «Добридень,  царице!
Задоволена  вже  ти  напевне».
Навіть  погляду  та  пожаліла,
лиш  прогнати  подалі  веліла.
Тут  набігли  бояри,  дворяни
і  старого  у  шию  прогнали.
На  додаток  у  дверях  сторожа
ледь  не  вклала  сокирами  в  ложе,
на  шматки  не  посікши  мілкі.
А  народ  над  старим  потішався  –
істерично  і  довго  сміявся:
«Так  і  треба,  невдахо,  тобі!
На  майбутнє  хай  буде  наука,
щоб  не  влазив  у  сани  чужі!»

Тиждень,  другий  сум’яття  триває,
але  баба  ще  більше  дуріє  –
царедворцям  велить  чоловіка
розшукати  й  до  неї  подати.
Навіть  погляду  не  дарувавши,
прохолодно  до  діда  сказала:
«Повертайся  і  рибці  вклонися,
вже  не  хочу  царицею  бути.
Володіти  просторами  моря
заманулося  нині  до  болю.
Хочу  жити  в  морському  безмежжі,
в  океані  морської  пучини
і  щоб  рибка  немовби  прислуга
особисто  була  на  посилках».

Не  посмів  заперечити  дідо,
навіть  мовити  слово  незгоди,
а  поплівся  до  синього  моря,
відшукати  із  золота  рибку…
Буря  хижа  над  морем  вирує,
підіймає  розбурхані  хвилі,
лютовієм  страшним  завиває…
Став  він  кликати  рибку  злотаву,
припливла  та  і  чемно  питає:
«Що  потрібно  тобі  цього  разу?
Той  у  відповідь  низько  схилився
і  промовив  за  мить  шанобливо:
«Пожалій,  государине  рибко!
Що  тій  бабі  зробилось,  не  знаю  –
їй  царицею  бути  замало,
вже  до  моря  кортить  перебратись.
Хоче  жити  в  морському  безмежжі,
в  океані  морської  пучини
і  щоб  ти  їй  немовби  прислуга
особисто  була  на  посилках».
Не  промовила  рибка  і  слова,
лиш  хвостом  по  водиці  плеснула
і  пірнула  у  хвилі  глибоко.
Довго  відповідь  ждав  біля  моря,
та  нічого  із  того  не  вийшло…
Повернувся  назад,  до  старої,
і  побачив  знайому  землянку,
на  порозі  –  карга  у  лахмітті,
перед  нею  ж  –  розколоті  ночви!

P.S.
Цієї  казки  в  чому  суть
і  де  собака  там  зарита?
Не  треба  тут  провидцем  буть  –
когось  чигає  те  корито!..

16.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2020

Все менше

Як  добре,  що  ти  є  у  білім  світі,
як  гарно,  що  така  під  сонцем  є.
Закрию  очі,  а  усмішка  світить…
Твоя  усмішка,  сонечко  моє!

Як  мило,  що  сама  мене  зустріла,
розгледіла  у  тьмі  той  віщий  сон.
Талан  не  завжди  розправляє  крила
і  почуття  формує  в  унісон…

Радію,  як  тримаю  ніжну  руку,
в  бездонні  очі  пристрасно  дивлюсь,
коли  у  серце  линуть  скрипки  звуки
і  менше  й  менше  долі  я  боюсь.

04.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2020

Наш вальс

Ти  дивилась  загадково  у  вечірній  час,
та  звела  не  випадково  вперше  доля  нас.
Із  очей  моїх  неждано  спала  пелена
і  тепер,  моя  кохана,  в  світі  ти  одна!

Вальс  –  не  просто  бажання.
Вальс  –  це  щире  зізнання!
Вальс  –  це  танець  кохання!
Вальс,  наш  вальс…

Познайомився  з  тобою  на  свою  біду,
бо  не  відаю  спокою,  місця  не  знайду…
Ти  моя  прекрасна  згуба!  –  в  серці  я  пишу
і  до  танцю  вперше,  люба,  в  коло  запрошу.

Разом  підемо  по  світу  у  щасливий  час.
Хай  життя  дарує  квіти  і  чарує  нас,
у  серцях  нехай  розтануть  крига  і  сніги,
будні  хай  святами  стануть  –  це  нам  до  снаги!

10.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2020

Закохала

Закохала,  квітонько,  у  себе,
у  свої  озера  лісові
і  мої  думки  летять  до  тебе,
і  лунає  Моцарт  в  голові…

Серце  ти  моє  заворожила,
спогади  мої  ти  заплела  –
тож  несе  непереборна  сила
до  душі  твоєї  джерела.

Пташкою  тендітною  літала,
мавкою  ходила  по  траві…
Ти  мене  у  себе  закохала,
у  свої  озера  лісові!

Ти  мене  навіки  полонила
у  тенета  дум  своїх  і  рук  –
маєш  силу  дарувати  крила
через  сло́ва  дивовижну  гру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2020

У сад

Чарівну  квітку  в  кришталеву  вазу
ми  ставимо,  наливши  вкрай  води,
та  забуваємо  її  уже  одразу
і  свіжості  шукаєм.  Як  завжди…

А  що  ж  вона,  позбавлена  коріння?
Духмяніє,  силкується  цвісти,
але  не  випаде  зронити  їй  насіння…
Цієї  квітки  дітям  –  не  зрости.

Такий  сумбур  трапляється  частенько…
Аби  кошлатим  думам  дати  лад,
не  варто  кришталем  дочасу  дзенькать.
По  пахощі  й  красу  –  ідіть  у  сад!

05.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2020

Небесний вартовий

Сивий  старець  у  но́чі  криницю
зазирає  і  сумно  мовчить…
Охоронець,  закований  в  крицю,
не  змикає  очей  ні  на  мить.

Чимчикує  невпинно  по  зорях
одиноко  Чумацьким  шляхо́м,
мов  шукає  у  дзеркалі  моря
з  діамантів  зірковий  шолом.

Заховається  в  плетиві  во́вни,
із  прозорих  пухнатих  перин,
й  випливає  млинцем  або  чо́вном
із  небесно-казкових  шпарин.

Так  триває  не  вік  і  не  десять
у  світила  та  варта  нічна.
По  містах  він  кочує  і  ве́сях,
але  має  кінець  і  вона…

04.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2020

Пробач

У  перший  день  останньої  весни,
яку  я  зустрічаю  наодинці,
переглядаю  знову  власні  сни
і  оду  не  своїй  співаю  жінці…

Пробач  мені,  що  я  тебе  не  знав,
що  пізно  наші  долі  перетнулись,
коли  долав  ріку  життя  уплав
і  ненароком  зазирнув  у  юність…

Пробач  мені,  що  щось  не  відбулось
й  відбутися  ніколи  вже  не  зможе.
За  всі  чомусь,  колись,  комусь,  чогось…
Що  квітами  твоє  не  вислав  ложе!

У  перший  день  чергової  весни
не  зміг  очей  зімкнути  до  світання…
Втомився  я  дивитися  ці  сни,
хай  буде  отака  весна  –  остання!

01.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2020

Хто швидше

Запалав  у  діда  хлів,
ледь  старенький  не  зомлів,
а  коли  зайнявся  тин
він  згадав  про  101.
Не  пройшло  і  пів  години
як  наїхали  машини,
наробили  куряви,
розіслали  рукави,
підключились  до  гідранта,
та  усе  змінилось  раптом…

Налетіла  чорна  хмара
і  зависла  над  пожаром,
пролилась  шалена  злива,
справжнє  трапилося  диво  –
з  неба  втрутилася  сила
і  пожежу  загасила!
В  чім  мораль  цієї  байки
і  за  що  їй  ставить  лайки?
Мабуть  має  Божий  син
також  номер  101!

Все  ж  хто  швидше?  Треба,  братці,
тут  серйозно  розібраться:
згідно  відомчих  вимог
за  пожежників  –  лиш  Бог!

18.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2020

Курли

Ми  збирали  журавлину
в  лісі,  на  болоті.
Журавлі  великим  клином
розтинали  простір.
Їх  «курли»  із  небосхилу
линуло  далеко.
Клин  за  клином,  клин  за  клином  –
журавлі,  лелеки…

[i]«Курли-курли»  по  всій  землі,
летять  на  південь  журавлі,
з  собою  частку  України
несуть  у  вирій  на  крилі…
А  з  ними  рідна  пісня  лине
лугів  поліських  і  полів.[/i]

На  зимівлю  відлітають
птахи  з  кожним  роком  –
після  себе  залишають
в  грудях  щем  глибокий…
Та  весна  прийде  і  знову
серце  звеселиться  –
Клин  за  клином,  клин  за  клином  –
повернуться  птиці!

[i]«Курли-курли»  по  всій  землі,
летять  додому  журавлі,
несуть  на  милу  Батьківщину
з  собою  радощі  й  жалі…
А  з  ними  рідна  пісня  лине
лугів  подільських  і  полів.[/i]

20.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2020

Шоста зима

Ми  честь  свою  і  гідність  захистили
у  чотирнадцятім,  із  кров’ю,  на  снігу,
в  кулак  зібравши  свою  волю  й  сили.
Сьогодні  нам  говорять:  «Ви  в  боргу!»

Що  сталося?  Куди  бредеш,  народе,
уперши  більма  в  ясла,  і  мовчиш?!
Вже  не  потрібні  воля  і  свобода?
Віддати  землю  під  чужий  леміш?!.

Розпорошили  ми  духовні  сили,
всього  шість  років,  а  яка  зима…
Лукаві  нас  майстерно  окрутили  –
ні  гідності,  ні  честі  ні  ума…

20.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2020

Хмаринка

Вітер  немов  балерину
в  небі  хмарину  кружляв,
в  танці  до  сонця  він  линув,
принцом  себе  уявляв.
Раптом  зітхнув,  в  гай  повернув,
ліг  під  кущем  відпочити  –
плинув  у  сни  серед  весни,
бачив  хмарину  у  квітах.

[i]Приспів:
Хмариночка,  хмаринка
пухната  мов  пір’їнка
і  усмішка  перисто-золота.
Хмариночка,  хмаринка
небесна  балеринка    –
у  танці  ніжно  фея  лине  та.
[/i]
Вітер  хмаринка  приспала,
сумно  їй  стало,  до  сліз.
Дощиком  срібним  упала
сизо  на  вранішній  ліс.
Поле  і  луг  змокли  навкруг,
сиплються  з  неба  кришта́лі.
Краплі  роси,  цятки  краси
як  діаманти  в  кора́лі.*

19.02.2020

[i]*  Кора́лі  -  тут  намисто.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2020

Дочекалися

Яка  стратегія,  навча́ння  де  з-під  палки,
де  на  роялі  –  тільки  без  трусів,
де  президент  не  може  без  шпаргалки...
Діждалися  покращення  часів?!

19.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2020

Світлофор

Тільки  вийду  за  поріг  –
попереду  сто  доріг,
а  на  кожнім  перехресті
світлофори  угорі.
Мають  гарні  кольори,
та  всього  їх  лише  три:
жовто-,  зелено-  червоні  –
майорять  для  дітвори.

[i]Всім  це  правило  відоме,
не  піддамся  куражу  –
я  до  школи  вранці  з  дому,
я  до  школи  вранці  з  дому
йду  спокійно,  не  біжу![/i]

На  «червоний»  –  зупинюсь,
вліво-вправо  подивлюсь,
приготуюся  на  «жовтий»,
не  спішу  і  не  барюсь!
Підморгнув  мені  в  упор
мій  порадник-світлофор
і  «зелений»  загорівся  –
я  крокую  мов  сеньйор!

[i]Всім  це  правило  відоме,
пам’ятай  його  як  слід,  
що  зі  школи  і  додому,
що  зі  школи  і  додому  –
на  «зелений»  перехід!
Що  до  школи  вранці  з  дому
і  зі  школи  знов  додому  –
лиш  по  «зебрі»  перехід!
[/i]
18.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2020

Літературний дисбаланс

Вузька  й  терниста  стежка  на  Парнас!  –
подібних  чув  немало  теревенів.
З  письменниками  нині  дисбаланс,
у  спілці  забагато  просто  членів…

15.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864860
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2020

Пекельний рай

Куди  потрапив  нині,  вже  й  не  знаю:
лунають  жарти,  саркастичний  сміх
і  янголів  навколо  цілі  зграї,
та  тільки  чому  чорні  крила  в  них?!.

14.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2020

Замість епіграфа

Давайте  краще  про  бали  і  квіти,
не  мацайте  руками  за  живе!..
Намарно  в  жінці  ангела  будити,
як  самка  богомола  в  ній  живе…

08.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864096
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2020

Зорепад

Стою  на  березі  стрімкім,
дивлюсь,  як  падають  зірки
і  плинуть  тихо  за  водою
у  хвилях  вічної  ріки.

Огляну  зорі  звечорілі
і  серце  огортає  сум
за  крила  в  герцях  обгорілі,
за  море  нездійснених  дум…

Минуло  віку  дві  третини,
на  старті,  мабуть,  забаривсь  –
ще  не  зробив  і  половини
того,  що  визначав  колись…

Стою  на  березі  стрімкім,
рахую  втоплені  зірки,
а  під  ногами  пропливають
шовки  нетлінної  ріки…

05.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863774
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2020

Накрапало

Скажи  мені,  московський  люде,
в  якій  це  мові  ще  буває:
дивлюся,  «крапати»  є  всюди,
а  «крапля»  –  в  «словарях»  немає…

Хто  ж  вигадав  те,  вражий  сину,
китаєць,  німець  чи  монгол,
від  української  краплини
укравши  вам  отой  «глагол»!

Усе  бундючливо  повчали
та  губи  дули  всі  часи,
але  ніколи  все  ж  не  знали
ви  чар  краплистої  роси.

Творити  варто  покаяння,
московська  вато,  східняки…
І  де  взяли  ви,  окаянні,
ті  безтолкові  словники?!

02.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2020

Співець всесвіту

Поезія  –  феєрія,  стихія,
система  незбагнених  ординат!
Кохана  вірна,  мрія  і…  повія,
соратник,  друг,  товариш,  просто  кат…

Вона,  вона,  вона,  вона  усюди!
Кипить  уява,  образність,  екстрим,
відступники,  герої,  звичні  люди,
а  на  загал  –  паяц  і  пілігрим…

Поет  –  він  хто,  пророк  чи  просто  хворий?
Кумир  стражденних,  блазень  і  дивак,
бруківки  шмат,  що  мов  кришталь  прозорий.
Він  подих  вітру,  космосу  співак!

02.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2020

Вічно юні

                       [i]Героям  бою  під  Крутами
                       слава  і  вічна  пам’ять[/i]

Переворот  у  Пітері,  морози,
свобода,  воля,  ґвалт  більшовиків  –
на  Київ  насувалася  загроза
колонами  у  тисячі  штиків.
Не  вміли  ще  кохати  і  стріляти,
в  активі  багатьох  лиш  юний  вік,
з  багнетами  свідомо  на  гармати…
Такими  й  залишилися  навік!
Студенти,  гімназисти,  просто  діти,
шинелі  багатьом  із  них  до  п’ят.
Їм  тільки  жити.  Жити  б  і  радіти!
Три  сотні  необстріляних  хлоп’ят
вступили  в  бій  за  Неньку-Україну,
за  клапоть  української  землі,
призупинивши  поступ  часоплину,
лишилися  навіки  на  ріллі.
Дітей  згадаймо,  у  часи  минулі
затоптаних  червоних  чобітьми,
що  зупинили  і  штики,  і  кулі
своїми  вічно  юними  грудьми!

30.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2020

Згусток сонця

Яким  він  буде  твір  мій?  Той,  останній…
Не  знаю  і  сказати  не  берусь…
Одне  мені  відомо  вже  зарання  –
про  нашу  Неньку,  Київськую  Русь.

Про  ту  Вітчизну,  що  тверда  мов  камінь,
що  у  борні  за  волю  до  кінця.
Такий,  що  в  душах  житиме  віками,
єднатиме  нескорені  серця!

Що  навіть  через  сотні  тисяч  років,
палатиме  і  зватиме  у  бій,
будитиме  невизнаних  пророків…
Як  згусток  сонця  твір  я  бачу  свій!

14.07.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2020

Водохреща

В  мороз  тріскучий  чи  густу  сльоту
пливуть  гріхи  омиті  за  водою…
У  звільнену  ж  душевну  пустоту
уже  нових  пакуємо  сувої!

Кого  й  чому  христили  до  Христа,
коли  купелі  ще  були  не  святом?
Обряди  ці  створили  неспроста  –
аби  ти  почувався  винуватим!

З  Йордану  Водохрещу  принесли,
щоб  перестали  бути  ми  собою,
а  заблукавши  в  нетрях  Кабали,  –
у  ополонку  скопом,  з  головою!.

Життя  одне  і  жити  варто  так,
аби  зустріти  Вічність  із  любов’ю,
бо  підлу  душу  не  спасти  ніяк,
а  гріх  можливо  змити  тільки  кров’ю!

18.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2020

Мана́ в тумані

Мана́  зелена  завела  в  оману
усіх,  сама  відправившись  в  Оман...
Прем’єр  же  повідомив  щодо  стану,  –
У  преЗЕдента  в  голові  туман!

18.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2020

Біля підніжжя Голгофи

Я  –  Україна.  Я  вмираю!
Хто  допоможе,  людоньки,  мені?!
Де  ті,  у  кого  хата  скраю,
хто  першим  ворога  стрічає?
Тону  і  захлинаюсь  у  багні…

Я  Україна-мати.  Мої  діти,
куди  ви  із  домівки  подались?
Чому  ви  розбрелися  світом,
забувши  Батька  заповіти,
чи  вернетесь  до  хати  вже  колись?

Я  –  Україна.  Вас  благаю
про  допомогу,  серце  рвуть  кати!
Останнє,  землю,  забирають,
вінець  терновий  одягають,
а  до  Голгофи  скільки  тут  іти…

17.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2020

Прокидайся

Згустилися  хмари,  сльота  скаженіє,
країна  іде  з  молотка,
негода  останні  розвіює  мрії…
Вже  скоро  танок  на  кістках?
Уже  незабаром  свою  годівницю
побачимо  в  ситих  руках?
Нащадкам  останеться  лиш  під  гробниці,
дзвіниці,  каплиці  і  прах?!

Прокидайся,  Україно,
ворог  п’є  за  упокій.
Не  лякайся,  Батьківщино,
покажи  характер  свій!
Прокидайся,  Україно,
підіймися  із  колін.
Не  віддаймо  Батьківщину,
ворогів  зведем  на  тлін!

То  хто  ж  ми?  То  що  ж  ми?  Куди  ж  ми,  небоги…
У  себе  ладу  не  дамо?!.
Сама  не  настане  в  війні  перемога,
ніхто  з  нас  не  скине  ярмо!
У  кріслі  держави  не  просто  блаженний,
що  тягне  усіх  під  укіс.
Народ  український  паяц  навіжений
утопить  у  морі  зі  сліз.

Прокидайтесь,  українці,
рано  пить  за  упокій.
Не  лякаймося  ординців,
покажімо  норов  свій!
Прокидайтеся,  русини,
підіймімося  з  колін.
Лише  нація  єдина
ворогів  зведе  на  тлін!

04.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860179
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2020

Новорічна зустріч

Та  зустріч,  майже  випадкова,
у  магазині  для  прикрас
запам’яталась  через  слово  –
Який  у  вас  чудовий  бас!..

Тендітна,  зведена  в  пружину,
в  смартфоні  оператор  «Лайф»,
вона,  дружина  на  годину  –
була  для  нього  просто  в  кайф!

Та  відлунав  салют  шампанським,
додолу  впали  конфеті́,
сумливі  проводи  з  «Цимлянським»
у  новорічну  заметіль…

А  потім  –  тільки  кіт  учений,
в  мінорі  музика  сумна.
Мій  випадковий  наречений,  –
невтішно  думала  вона…
Та  зустріч,  майже  випадкова,
у  магазині  для  прикрас
запам’яталась  через  слово  –
Який  у  вас  чудовий  бас!..

Тендітна,  зведена  в  пружину,
в  смартфоні  оператор  «Лайф»,
вона,  дружина  на  годину  –
була  для  нього  просто  в  кайф!

Та  відлунав  салют  шампанським,
упали  долу  конфеті́,
сумливі  проводи  з  «Цимлянським»
у  новорічну  заметіль…

А  потім  –  лише  кіт  учений,
в  мінорі  музика  сумна.
Мій  випадковий  наречений,  –
невтішно  думала  вона…

03.01.2020

[i]*  Варіації  на  тему  фільму  «Іронія  долі  чи  З  легкою  парою!»  майже  пів  століття  по  тому.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2020

Дещо про чесність

Вигода  чесна  –  повія  цнотлива,
в  їхніх  кишенях  відлуння  монет,
охлосу  Іродом  впарене  диво,
казки  старої  новенький  сюжет!

31.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2019

Місяць-бичок

Спи,  мій  маленький,  укрийся
і  повернись  на  бочок.
Місяць  у  зорянім  лісі
ходить  немовби  бичок.

Роги  у  нього  яскраві,
в  хмари  ховає  свій  лик.
Десь  на  річній  переправі
вигулькне  місячний  бик.

Згодом  у  дзеркалі  ночі
зір  неутомний  ловець,
в  посмішці  мружачи  очі,
висуне  морду-млинець.

Спи  аж  до  ранку,  мій  синку,
вічка  замкни  на  гачок.
Десь  на  пухнату  перинку
ляже  і  місяць-бичок.

30.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2019

Втрата ДНК

Віднині  осінь  вже  не  золота
і  літо  відтепер  уже  не  тепле,
а  красень-дуб  –  відстій  і  блекота!
Калина,  жито,  льон,  пшениці  стебла…

Це  та  подібне  втрапило  під  ніж
маститого,  із  досвідом,  поета.
Дивися,  насолоджуйся  чи  їж
гарячий  спіч  естета-римоплета.

Тож  чорнобривцям  мами  у  житті
і  Україні-Неньці  вже  не  бути?
Червоні  мальви,  верби  золоті
кайданами  назавжди  вже  прикуті?!

Для  молоді  ці  «штампи»  вже  табу,
бо  їх  маститим  геть  не  вистачає.
Баріста,  селфі,  руфер,  марабу…
Отак  ми  рідну  мову  і  втрачаєм!

16.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2019