Тремтяча жовта свічка схожа на життя,
Горить із двох кінців підпалених судьбою…
Палав колись і я в минулому з тобою,
Та так, що душу в грудях спопелив до тла.
Десь посередині зустрінеться вогонь
І тільки віск м’який залишиться на завтра,
Без тебе жити нині неминуча карма,
Це наче цвях іржавий, що пронизав плоть.
Я намагаюся забути всі ті дні,
Коли було у мріях віртуальне щастя,
Коли здавалося, що неодмінно вдасться,
Для нас створити Рай на грішній цій землі.
Стікаю теплим воском краплями у ніч,
Із двох кінців згорає швидко долі свічка,
І ця розплавлена сумним коханням річка,
Одна на світі незбагненна мною річ.
Чому кохання грішне вибрало мене,
Якщо в руках його я втримати не здатен,
Тепер навколо мене із страждання грати,
І розум просить серце плюнути на все.
Допоки ще вогонь не згаснув, грію плоть,
Тепла від свічки тілу звісно не хватає,
І кожна крапля воску силу забирає,
Та заливає в пам’ять, спогади і сон.
