Рука перо тримала, мов списа.
Їх думка і поезія єднала.
Віршована, вічно жива краса,
На лист паперу впевнено лягала.
Слова із римою в поє́днанні сплелись,
Душі торкались всіх, хто прочитає.
Були рядки, де сльози пролились,
Були рядки, що серце завмирає.
Поезія-бурштинова ріка,
Де кожне слово вічність карбувала.
Була жорстока, іноді п’янка,
Немов веселка все розфарбувала.
Одну палили, знищували геть,
А іншу у віках боготворили.
Але в душі завжди страждав поет,
Чиї думки поезію творили.
Там, де Пегас копитом слід лишив
І де перо з його крила упало.
Хто доторкнеться- набереться сил,
Щоб слово жило вічно, не вмирало!
21.03.24р. Олександр Степан.
