Сидить Баран, щось зажурився,
Чи Бараниху свою жде?
Недавно тільки оженився,
А вже життя таке складне.
Без неї їсти й спать не можу,
Весь час виглядую з комори.
Чи щось не трапилось - тривожусь,
Хоч сніг, чи дощ іде надворі.
Та раптом вчув чийсь стукіт ніжок,
Невже це люба вже іде?
Дивлюсь - в вухах нема сережок,
Когось під ручку в дім веде.
Це поряд з нею йде Козел,
Так файно приодітий.
І враз Баран тут онімів,
Що тут йому робити?
Нащо кричать і гвалт робить,
І звать на допомогу?
Тут роги можуть підсобить,
Він же Баран чотирирогий.
Тікав Козел, не озирався,
Проклята ця година.
А потім довго усміхався:
Хіба вона єдина?
У барані́в любов своя
На те і роги мають,
Вона козлів перемага,
Тому вони втікають.
Гарно та плідно, дотепно та гідно! Дякую Вам, шановна Надюшко за веселий настрій! Щасти Вам завжди!
