І пахне дощ надіями весни,
І ллє свій трунок поміж вій в зіниці.
Ошатні яблуні,мов кралі білолиці,
Жбурляють цвіт крізь вікна в наші сни...
Наївна та несправжня пастораль
Ятрить у пам'яті поховане минуле:
Життя, яке достоту не відчули,
В зухвалості змагаючись, на жаль.
Тож сонця тінь цю темінь на роки
Поклала, наче іспит, нам на серце,
Зіткала зливу лиш з мінорних терцій
І змила нас піском на дно ріки.
Мутніє вир . Хтось - тоне. Хтось - пливе.
Фільтрує небо невгамовні хвилі -
Збирає кращих. Плачуть онімілі,
Змарнілі янголи над тими, хто живе...
Та зливи - вщухнуть.Стихне Долі вир.
І щастя в тім, що душі не з каміння.
Лишень,щоб не лишатись в баговинні,
Час розгорнути Небо як Псалтир.