А я сумую за тобою так що мене всю рве зсередини викручує але нічого. Усе мине. Бо ж все в цьому світі минає. Навіть таке. Краще б ти не знав про це і як це. Я хочу побачитись але розумію що це неможливо. Я знаю що ти напишеш. : Мені некомфортно. Прости що відкриваю тобі душу. Це не потрібно. Вкотре вже кажу собі не напишу і вкотре згрішила. Прости що нагадую про себе. Тримайся від мене подалі. Не підходь близько... Добре?... Бо коли ти підходиш до мене я відчуваю вогняну лавину.... А потім... Потім мені стає дуже - дуже боляче бо ж приходить усвідомлення того що ти ніколи не станеш ближчим. Ти - це Сонце таке далеке і таке недосяжне. Дякую тобі щиро що ти є.
P/s. Такі почуття ніколи не прощаються. Але може колись Бог простить мені мої почуття до тебе і ти простиш.