* * *
Моїй любові стачить сил,
як заважка стезя до раю.
Повір, любов не вибирають…
Сама прийшла, ти не просив.
Вона, мабуть таки сліпа,
а я чомусь не реагую,
і знову з серцем ворогую,
контроль над розумом пропав.
Не обіцяєш з неба зір,
не треба й казки, Бог із нею…
Неподалік душі твоєї
моя блукає, ніби звір.
Не вірю у незламність криг,
між нами лід топи сміливо,
терпіти більше неможливо
полону каверзних інтриг.
Лише тобою я живу,
майбутнє потайки малюю,
я душу в снах твою цілую,
зустрітись мрію наяву.
Прошу, рятунок відшукай,
зніми невпевненості маску…
Я гордо визнаю поразку,
чи розцвіту в твоїх руках.
