Давай…Я навчу тебе справжнім стосункам,
Де вічне кохання на першому місці,
Де любиш, як в юності, в зрілому віці,
Де в кожній хвилині про ближнього думка.
Де спати лягаєш з питанням: Та де ж ти?
Де ранком встаєш із думками про когось,
Де можеш молитися тихо чи вголос,
Для щастя шукаючи в числах прикмети.
Де все знов нагадує митті кохання,
День довгий коли без обіймів й цілунків,
Давай, розповім про всю велич стосунків,
До смерті аби залишалось бажання.
До серця дійшло аби те, що насправді
Довірився хтось лиш тобі розказати,
До речі, в дитинстві, й твоя рідна мати,
Доньці не розкрила б такі слова правди.
До Бога звертатися про допомогу,
Для того, щоб кОмусь, зцілив Він всі рани.
Дожити до старості з тим, хто коханий,
До рук доторкнутись коли охолонуть.
Для себе просити…Й віддати хто поряд,
Добро усе те, що хотілося мати,
До гроба, якщо доведеться страждати,
Достатньо лиш знати, на все Його воля…
Давай, хоч на мить ти повіриш у слово,
Дозволиш у серці мій слід залишИти,
До мене обійми свої знов розкривши,
Дізнатись, що разом ми, не випадково.
