Я знаю, смішно і дарма
Шукати у очах прозріння,
В очах, де світла вже нема,
Де згасли тіні розуміння.
Чи є я поряд, чи піду,
Ті очі в сні — байдужі, сірі.
У серці відчуваю лід,
Хоч навкруги весна у вирі.
Та все ж надія пломенить,
Як іскорки в глибокій тиші,
І, може, спалахне та мить,
Що тінь печалі віддалила..
Вона заграє вдалині,
Мов тінь у променях світанку,
Й душа, забувши про пісні,
Пірне у спокій свого танку.
Але той танець — не для нас,
Він хисткий, мов зітхання ночі.
Ще трохи й стихне в гулкий час,
Згасивши полум'я охоче.
Та поки жив в мені вогонь,
Його ніхто не зможе стерти,
І хоч дощем пройшовся день,
Надія знову зродить серце.
ID:
1029481
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.12.2024 14:31:09
© дата внесення змiн: 28.12.2024 14:31:09
автор: Ілля Шевченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
