Щоб потрапити знов на осінню вулицю,
збудовану в місті з уламків уяви,
тінь засинає у синіх автобусах
і прокидається в жовтих трамваях.
Тінь невагоміє, її онімілі ноги
минають втому й бредуть по пам'яті.
Між примовклих будинків важчають подихи,
напівзорі із кленів падають.
Листопадова тінь опирається холоду,
з безвиході хоче у тепле вірити.
Світло сховалось у тьмі за віконницями,
тінь зачекалась, бездомна й покинута.
Блідне й чекає наївно голосу
у відкритому космосі вогких туманів,
та чує тільки баси автобусів,
тремтіння землі під трамваями.
Гарне панно уяви!
