Не сльози! Дощові списи
Летять із хмари просто в душу.
Пробачень більше не проси,
Сама я далі жити мушу.
Пробачення, немов тепло,
Що знищить вітер і тумани,
Забуду, наче й не було,
Навіщо світ казок й омани?
Я третя зайва, що ж тепер?
Всі мрії, як опале листя…
Знов швидко сяду у купе,
Й світ за очі у передмістя.
Наш дім – (віднині, тільки сон),
Закутає зима снігами,
З самотністю лиш в унісон,
Співатимем печальні гами.
30.01.2025
