Вони, закохались в мовчання безодні,
яка почуття крадькома поглинала,
Чорнила чманіли на щастя, на долю голодні,
Любов між рядків вирувала...
Їй снились обійми, його поцілунки крізь ночі,
Жадала душа відчути його лиш долоні.
Бажання і дотики, сміялися замріяно очі,
Солодка та кара, коли серце в полоні.
Між ними безодня, між ними багаття,
Вирує сапфірами палко, несамовито.
Чаклунка любов, в зорепадах - латаття
Німфеї, що долі плете оксамитом.
#2025
