Мороз та сонце!
Я на ставку уперто
стою й не мерзну! Диво -
без тебе все чудесно
і навіть якось тепло!
Знов ясне Сонце
виблискує завмерлим,
підкреслює малюнки,
пишається красою,
ще й мармурова крига
хизується собою.
Шуги немає,
штиль та простір.
Аврора тут, в долоні
плескає мов дівчинка -
приборкувачка моря.
Сяй, Зіронько спокою!
Душа несеться
В обійми свого Бога,
подібно Херувиму
з натхненням у вітрилах
від ставу цього прямо
до берега святого
і посміхається, бадьоро.
Навколо неї сніг лежить,
блищить на сонці
й струменить блакить.
Додому ще не скоро,
То ж - хай кришталь звучить!
натхнення - міське озеро та "день чудовий", як у Сергійка Пушкіна у 1829р.
