Дме вітер невгамовний, лютий…
А за вікном – імла нуртує.
Не відно світу і не чути,
Лиш я щось бачу там і чую…
З плачем до мене хтось з дна долі
Безрадну простягає руку!
Чужий не знаю голос болю,
Та добре знаю ту я муку!
Кричить, благає і голосить,
Тож в ніч спішу я на дорогу
Й, не бачачи нічого досить,
Себе збагнуть не маю змоги!
В березі мла поволі гине;
Безплідний сон!.. Іду додому…
Ніхто нікого не зустріне!
Ніхто не пособить нікому!
Bolesław Leśmian
Samotność
Wiatr wie, jak trzeba nacichać...
Za oknem — mrok się kołysze.
Nie widać świata, nie słychać.
Lecz ja coś widzę i słyszę...
Ktoś z płaczem ku mnie z dna losu
Bezradną wyciąga rękę!
Nie znam obcego mi głosu.
Ale znam dobrze tę mękę!
Zaklina, błaga i woła,
Więc w mrok wybiegam na drogę.
I, nic nie widząc dokoła,
Zrozumieć siebie nie mogę!
W brzozie mgła sępi się wiotka.
Sen pusty!... Wracam do domu...
Nie! Nikt się z nikim nie spotka!
Nikt nie pomoże nikomu!
добре є! 
