Кажуть, баба Тина відьма,
Вона мешкає під бором,
Вдень ганяється за дітьми,
А вночі на лису гору
Полетить або поскаче,
Хоч того ніхто й не бачив.
Але я собі міркую:
Люди відьму носом чують.
Я – місцевий детектив...
Закусивши хріном,
Я ліси всі обходив,
Щоб викрити Тину.
А зустрівши на селі,
Хотів запитати,
Як там воно на мітлі?
Чи добре літати?
Й запитав... Та не про чари,
Про гіперінфляцію –
І спіткала ж колись кара
Нашу рідну націю!...
– Торгував мій дядько салом
Й ледве не вдавився –
Тоді в нього постраждало
Дев’яносто тисяч!…
Зажурилася Хортина,
Й на колоду сівши,
Розказала все про скриню,
Що не має днища…
– А скільки там старих грошей –
Мов листя в діброві!
Щодня чую, як шепоче
Прірва паперова…
Я замислився в суботу,
Згадував курс гривні,
Днів за три відкрив я рота –
Й не було вже Тини…
Тож скажу їй, як зустріну:
Треба йти міняти,
Бо грошей в чарівній скрині
Все одно багато.