Квітучі серцем сонячні долини,
Потоком срібним плещуть небеса.
Ти розумієш мову, як проміння,
І в решті-решт, злетить із вуст печать,
Печать мовчання, непорозуміння,
Закритих істин, згублених рядків,
Слова розкрили значення, стремління –
І стало мало для пізнання слів.
Ті почуття, пробуджені душею,
Як море, в простір розлились за небокрай,
Бринить мовчання дивною струною –
І в тім мовчанні – простору безкрай.
О, скільки знаків загубилось в Вічність,
Чи, може, поряд всі вони живуть,
Всі звуки. Букви, створені спочатку,
Лиш часу пробудитись ждуть,
Відновлення, проявлення, творіння,
Що ми свій Рід згадаємо, Творці,
І знов відчуємо своє коріння,
І знов побачим зорі на руці.
Всі букви зберігав Любові простір.
Всі істини – лиш руку простягни –
Все буде, якщо ти лише поросиш
Веління серця, подихом душі,
Очистив помисли, згадавши ізначальність,
Ти зрозумієш, що і ти – Творець,
Ти можеш теж творить Любов і РАдість
І жити так, як сповідав Отець.
21.01.09
ID:
118674
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 28.02.2009 21:17:15
© дата внесення змiн: 28.02.2009 21:17:15
автор: Леля-Весна
Вкажіть причину вашої скарги
|
слів нема...чудово!
