Незвичний день – на небі чорні хмари.
Душа кричить, і серце вже не б’ється в такт,
Ніхто не відає що за небесні кари
На Землю сиплються із тих невидимих ворожих лап.
І сонце зникло – вже не гріє тепло,
І вітер щез – по полю більше не гуля
І пташку не побачиш – справжнє пекло!
Що ж це за жахи і чия ця гра?
Багряні ріки розповзлись усюди
Народ світ за очі збирається тікать,
Але, вже пізно, нерозумні люди!
Час вичерпано, і богам на вас начхать.
Ось вдарить землю блискавка, незмінна – біла
І розірветься на частини в глибині Земля
І звільниться у всесвіт та могутня сила
І більше не поможе ваше каяття…
Далі буде... колись...
