Вони дійсні герої..
Йшов другий рік, як закінчилася війна. Жінки, більшість котрих не дочека¬лась своїх чоловіків або наречених, все менше и менше виходили за двір, щоб подивитись на дорогу, яка брала свій початок з села і ховалась, десь там, далеко за обрієм. Чім більше проходило часу, тим менше залишалось надії дочекатись своїх жаданих. Жінки, жінки, яка тяжка доля випала Вам, жінкам початку дев’ятнадцятого сторіччя. Ви, здорові, красиві, відправивши чоловіків на війну, залишились з дітками, прийнявши на свої плечі не помірний тягар солдаток. Та не це Вас більш за все гнітило, ви і більш тяжкий тягар могли винести, тільки б побачити на подвір’ї свого господаря.. Ви ж такі ще молоді були, і вам так хотілось чоловічої ласки. Натерти щоку об неголене підборіддя, вдихнути отой не приємний дим цигарки, а більш за все , щоб вас обняли, розцілували до запаморочення в голові і… О, Боже! Та чим же Вони, жінки початку дев’ятнадцятого століття, прогнівили тебе, що на їхню долю випали такі тяжкі випробування.
.
