Два берега – лівий і правий
ріки, що між ними тече;
Отруйна вода і жовтава
В тій річці б’є дужим ключем.
І в неї неначе є серце,
Що б’ється між двох берегів,
А душу випалює перцем
Ворожість двох рідних братів.
Два берега – лівий і правий,
Два сина живої ріки,
Що в душах леліють неправду
І мнуть застарілі боки.
Аж здавна у них повелася
Відверта завзятая лють,
А мати – сльозами втирайся:
Брати один одного б’ють!
На Східному березі – зброя,
На Заході – воля і дух;
Та браття на власному стоять
Ціною смертей і розрух.
Ріка-Україна, як мати,
Втирає сльозу за синів;
Не кінчить усе нарікати
На каторжних вражих братів.
„Що ж ви, сини, схаменіться, – говорить, –
Виллється боком вам ся боротьба!
Люди, несіть свою лють на простори,
А не в серця!” – так пророчить вона.
Бо Україні не можна ділитись,
Брату на брата не гоже іти.
Браття! Товариші! Люди! – миріться,
Бо в протистоянні щастя не жди!
Матері любій не крайте серденько,
Гріх – заподіяти рідному біль.
А Україна – ріка ваша, ненька,
Рана кривава – не сипте їй сіль!
Червень, 2010 рік.
