Зустрілись якось ми з тобою
Наче на світі тільки двоє
І час, неначе зупинився
я в інший вимір провалився.
Тут мірялося все коханням,
Життя тут називали щастям,
Було тут все чого бажаєш,
І наче все на світі знаєш.
Та це неправда, ми лишились,
серед людей, і всі дивились
на нас, сліпих і одиноких...
А час і далі робить кроки...
Ми схаменулись дуже пізно:
Коли на нас дивились грізно.
Ми третій вимір залишили
і жити далі запізнились...
