Ось, вітер вже на дворі свище,
І дощ краплинами бринить,
Надворі тиха, сумна осінь,
Лиш тільки серце щось щимить.
Сижу тихесенько я вдома.
Дивлюсь у вікно надвір.
Чомусь так сумно, дуже сумно
Якщо не віриш, то повір.
Любив тебе, й нікого більше,
Ніколи я не помічав.
І як завжди, чомусь терпів я,
Й взамін на все, весь час мовчав.
Коли казали друзі вірні,
Залиш, ти мрію ту свою,
Вона не буде тобі вірна,
Не будеш з нею як в Раю.
А коли щось у вас і вийде,
Ти, будеш мучитись завжди
Терпіти будеш до терпіння,
Доки й не вийдеш з теї тьми.
Я все мовчав, мовчав і думав,
Аж потім, в усіх запитав.
Чом не злюбили, ви єдину,
Яку так сильно я кохав.
Чи винен я у тому щасті,
Що доля піднесла мені.
Скажи ж, скажи ж,
О любий друже.
Коли зустрів ти там свою,
Відразу ж з нею опинився
В тому любовному раю?
Ось бач, мовчиш, я так і думав.
Що нічого тобі сказать.
Ти лиш на завжди станеш вірний,
Коли весь час будеш мовчать.
ID:
297354
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.12.2011 11:35:36
© дата внесення змiн: 17.02.2012 16:47:59
автор: a pen fires off
Вкажіть причину вашої скарги
|
