Вже немолодий, але дуже амбітний п. Грак (“п.” прошу читати не як пан, а як птах, бо п. Грак був іще той птах) балансував на шматку підвішеного для синичок сала, демонструючи своїм товаришам і товаркам, що порозсідалися на огорожі, свою спритність і винахідливість. Товариші і товарки хриплими голосами вигукували коротенькі підбадьорюючі гасла на своїй п. мові, але підлітати ближче не наважувалися.
П. Грак купався у променях слави і сонця, виблискуючи чорним фраком на тлі чистого снігу і, наче на вишуканому фуршеті, не забував встромляти міцного дзьоба у національний продукт. Національний продукт не витримав такого натиску, вислизнув з дротини і впав. П. Грак втратив рівновагу і також впав поруч із салом, де на них чекав молодий і веселий п. Фокстер’єр (“п.” читати не як“птах”, а як пес, бо п. Фокстер’єр був стовідсотковим псом).
Добряче повалявши п. Грака в снігу і, дещо випустивши з нього пір’я, п.Фокстер’єр надав перевагу національному продукту, бо сало не дзьобається, не дряпається, не забиває рота пір’ям і надав спокій п. Граку.
Потовчений п. Грак ледве злетів на огорожу і, під обурений лемент товаришіві товарок, почав витрушувати сніг із залишків хвоста і опоряджувати поріділе пір’я. Перед лицем своїх товаришів і товарок він поклявся помститися кривдникові.
Помсті посприяли і обставини: п. Фокстер’єр одержав приватне житло (буду) і посаду охоронця з певним обмеженням свободи пересування на цілий робочий день увигляді ланцюга з нашийником. П. Грак не забарився скористатися з цієї нагоди і приземлився на грядках неподалік від буди і войовничо каркнув. П. Фокстер’єр одразу пізнав п. Грака (важко було б не пізнати, адже п. Грак втратив добрячу частину свого хвоста) і помахав йому своїм хвостом наче просив пробачення закривду.
П. Грак проігнорував ці жести ввічливості – про примирення не могло бути імови. Він підлетів ще ближче і виголосив образливу промову на п. мові на адресу п. Фокстер’єра. Товариші і товарки також вигукували щось на кшталт “…нахапав…,даху над головою,… останню свитину… ні крихти в дзьобі…”). П. Фокстер’єр загарчав наливаючись люттю. Подумки він шматував і трощив п. Грака і всю його компанію. П. Фокстер’єр клацнув зубами і скочив уперед, намагаючись ухопити п.Грака, але він упав підсічений ланцюгом. Він рив лапами сніг, намагаючись дотягнутися до п. Грака, у розпачі крутив головою, але вислизнути із нашийника не вдавалося. Очі в п. Фокстер’єра загорілися недобрим вогнем, він ладен був спопелити нахабу!
Але п. Грак не горів. Гірше того – сніг під його лапами почав танути і обидва опоненти помітили, що п. Грак стоїть на чималій кістці з принадними шматочками м’яса, закопаній п. Фокстер’єром у сніг “на чорний день”. П.Фокстер’єр сів на сніг і завив з розпачу, коли п. Грак почав знищувати запаси з його схованок.
О! Це були зіркові хвилини у житті п. Грака! Ще ніколи вульгарне фізіологічне дійство не приносило йому такої глибокої моральної насолоди! Обдзьобуючи кістку, він почував себе то тореодором перед розлюченим биком; то акробатом, що танцює на вістрі леза; то гравцем з вогнем; то полум’яним борцемза права трудящих.
Наступного дня п. Грак прилетів знову і екзикуція продовжилася: п. Грак впевнено крокував подвір’ям, протикаючи міцним дзьобом сніг, наче сапер у пошуках мін. Коли “міни” знаходилися, він вмощувався поближче до п. Фокстер’єраі починав неспішно їх розміновувати, не забуваючи каркати у бік опонента образливі крилаті фрази. П. Фокстер’єр бісився із люті, скажено рвався із ланцюга, гарчав від злості, скавулів від образи, вив з відчаю, що не в силах нічого зробити.П. Грак почав прилітати щодня, неначе на роботу, або як до багатого родича, що тяжко хворіє. Його супроводжували товариші і товарки, що додавало ще більше адреналіну до крові п. Грака, він неначе помолодшав. На противагу п. Фокстер’єр втратив апетит і вагу.
Але одного дня п. Грак побачив біля буди ланцюг із порожнім нашийником. Чито п. Фокстер’єр так схуд, що спромігся вислизнути із нашийника і подався всвіт за очі від сорому; чи то поїхав разом із господарем на якийсь курорт, поправити підірване здоров’я – п. Грак так ніколи і не довідався… Він підлетів поближче до нашийника, обережно зазирнув у пітьму будки, і почав автоматично дзьобати залишені в мисці недоїдки. Насолоди не було… Такого свинства від п.Фокстер’єра він не чекав! Адже неможливо бути в опозиції, коли немає до кого бути…
П. Грак прилітав іще багато разів, спочатку у супроводі товаришів і товарок, а потім лише сам…
Коли через місяць повернувся п. Фокстер’єр, він знайшов замерзлого п.Грака. “Мабуть помер з голоду, - подумав п. Фокстер’єр, - адже через мою відсутність не могли поповнюватися запаси.”
Дурниці – п. Грак загинув тому, що втратив сенс життя… А навіщо жити, якщо втрачено сенс?
ID:
304201
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.01.2012 15:24:11
© дата внесення змiн: 04.01.2012 15:24:11
автор: Антон Лягушкін
Вкажіть причину вашої скарги
|
