|
І саме зараз я не побоюся сказати,
що твій кінець неминучий.
Він,як очікування,
тривожний та хвилюючий..
У чому суть твого життя,
моя мила,дитинко?
Тебе топчуть земні люди,
а ти все чекаєш поєдинку..
Що ж далі буде?
А далі голод,муки,трясця..
життя як пластик.
Люди змолоду забули щастя.
Хто в неволі,хто на волі гине
під причалом своїх мрій.
Шукаючи долину
де знайдеться спокій..
Когось життя зламало,
загнало в глухий кут.
Але тобі повинно бути мало,
не для цього ж ти тут!
Внутрішньо зізнаєш провину,
що у тебе все добре.
Обманюючи себе і людину,
яка знаходиться поряд.
Але ж так,як всі,
люди по житті
ходять мов артисти.
Маски на лиці
й погляд норовистий..
Серед тисячі чужих людей,
так важко знайти "своїх".
Об*эднаних принципом ідей,
не штучних а реальних..
Мені все рівно,
що чекає на тебе завтра.
Але відчуттям я довіряю,
думки твої мов чорна мантра,
в іншу сторону переправляю..
Я, можливо не знаю про,що ти розповідаєш,
не сприймаючи тебе на слух.
За те я добре знаю про,що ти мовчиш,
запираючи дух..
Як же ти солодко брешеш,
оченята твої бігають у сторони..
Брехню ж свою до мене не донесеш,
в мене думки як ворони.
Летять по твоєму курсу,
як пильно,але не надійно,
ховаєш останні ресурси..
Я все відчуваю,
як думати ти,людино,навчилася..
Я все знаю,
з чим ти давно змирилася..
В те,що ти говориш,
навряд чи віру маєш.
Про те,що мовчиш,
душі не чаєш.
І саме зараз я не побоюся сказати,
що твій кінець неминучий.
Він,як очікування,
тривожний та хвилюючий..
ID:
309489
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 27.01.2012 14:35:00
© дата внесення змiн: 13.06.2014 14:51:23
автор: Elfi Sevenlen-Rosayr
Вкажіть причину вашої скарги
|
