Якось маленьке зебреня відбігло від табуну зебр тай загубилося. Прибилося воно до табуну коней. Підбігає до зебреняти мале лоша і питає:
– Що ти за лоша таке дивне: у смужечки? Я таких ще не бачив. У яблука чи плямки – таких є багато, а щоб у смужечки… – Ти напевно забруднився, – вирішило лоша, – давай я відведу тебе до озера – помиєшся.
Лоша впевнено побігло до озера. За ним, вирушило і зебреня. Воно було дуже чемним і вихованим, тому не наважилося перебити балакуче лоша.
Довго купалося в озері зебреня, а коли вийшло на берег – смужки не зникли.
– Ти дуже брудне лоша, треба ще раз помитися. – Сказало лоша.
– Я не лоша, я – зебреня, – нарешті мовило зебреня, – всі зебри, такі як я, мають смужки. Раніше моя родина жила в Африці. Потім приплив корабель і привіз нас сюди, – у заповідник.
– А чого ж ти одразу не сказав?
– Спочатку я злякався, а потім не хотів тебе перебивати. Та й купатися я дуже люблю, а ти мене саме до озера кликав.
– Ой, – знітилося лоша, – пробач, я й справді балакучий… Давай будемо товаришувати!
– Давай, – радісно погодилось зебреня, – тепер ми – сусіди: коні та зебри.
У заповіднику «Асканія-Нова» вже давно
мешкають поряд і дикі степові коні,
і африканські зебри.
